Вы здесь

Економічна структура виробництва в аграрному секторі України в 20-х роках ХХ століття

Автор: 
Мартова Світлана Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U000364
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
СТРУКТУРИЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ
ПОЛІТИКИ
2.1. Державні заходи щодо організації сільськогосподарського виробництва
Економічні перетворення уряду України в сільському господарстві проводились
відповідно до політичної ситуації. Це було викликано тим, що, починаючи з
грудня 1917 р. до весни 1920 р., на території України діяли: Уряди Української
народної республіки, гетьмана П. Скоропадського, Директорії, Української
соціалістичної радянської республіки, які перманентно змінювали один одного.
З поразкою уряду С. Петлюри остаточно перемогла Радянська влада. Економічна
політика Радянського уряду була спрямована на націоналізацію землі і всіх
промислових підприємств, призупинення товарно-грошових відносин, введення
продовольчої диктатури, встановлення загальної повинності працездатного
населення. Радянська держава була неспроможна надати допомогу селянству, вона
тільки формально захищала його інтереси. Фактично селянство використовувалось
як джерело отримання продуктів харчування для забезпечення продовольством міста
та армії.
Насильницьке вилучення у селянства продуктів харчування проводилось у формі
продрозкладки, також було введено монополію хлібної торгівлі, заборонено
приватну (індивідуальну) торгівлю цими продуктами.
Усі ці заходи здійснювалися відповідно до спеціальних рішень ЦК РКП(б). У 1918
– 1920 рр. основоположними в аграрній політиці українського уряду були рішення
РНК РРФСР про продовольчу диктатуру й продрозкладку.
Тому 19 лютого 1919 р. ЦК РКП(б) прийняв постанову про продрозкладку в Україні.
11 березня того ж року була прийнята нова постанова, в якій визначалось, що в
Україні згідно продрозкладки до 1 червня необхідно зібрати 50 млн. пудів
зернових, що складало майже половину хліба, який заготовлювався в усіх
республіках. Орієнтирами у визначенні земельної політики Радянського уряду була
резолюція VІІІ Всеросійської конференції РКП(б) "Про радянську владу в Україні"
(грудень 1919 р.). В ній наголошувалось на тому, що земельна політика повинна
проводитися з особливою увагою і відповідати інтересам земельного господарства
бідного й середнього селянства.
Конференція визначила завдання земельної політики в Україні:
* повна ліквідація поміщицького землеволодіння й передача землі безземельним та
малоземельним селянам;
* радянські господарства будувати тільки в необхідних розмірах, враховуючи
життєві інтереси навколишнього селянства;
* у справі об'єднання селян у комуни, артілі проводити політику, яка не
припускає ніякого примусу, надавати право самостійно вирішувати як
організовувати своє господарство, передбачалось суворо карати будь-які спроби
щодо примусу селян до об'єднання [154, с.126].
На цій же конференції йшла мова і про продовольчу політику в Україні.
"Найближчим завданням продовольчої політики в Україні повинно бути вилучення
хлібних лишків тільки в суворо обмеженому обсязі, необхідному для утримання
української бідноти і Червоної Армії. При вилученні цих лишків необхідно
звертати увагу на інтереси середнього селянства, але при цьому відрізняти його
від куркульських елементів" [154, с.130].
Про те, як проводилась продрозкладка в Україні, описує В. Винниченко,
посилаючись на газету "Червоний прапор". "…Є хліба на Вкраїні, – писала вказана
газета 28 лютого 1919 р., – значить треба його дати й російському господарчому
робітнику й дати стільки, скільки йому треба. А позаяк ця справа невідкладна,
то й товарообмін розводити нема коли, а просто бери в кого можна, особливо в
селянських буржуїв, і вивозь" [31, с.339-340]. Далі він пише: "… на селах у
деяких місцях… робиться щось неймовірне. Приходять купки озброєних людей з
мішками й беруть не тільки хліб, а й усе, що тільки можна взяти" [31,
с.339-340].
Таке ставлення влади до сільськогосподарського трударя приводило до
незадоволення селянства. Характерними були збройні виступи, в яких брали участь
всі верстви селянства. Так було в Олександрійсько-Гуляйпольському районі, де
домінували хлібороби-хуторяни, тобто середняцько-заможні селяни; в
Олександрійсько-Одеському районі – заможники; на Правобережжі – все село.
У свою чергу така ситуація в сільському господарстві і визначила репресивні
заходи Радянської влади до значної частини селянства, в тому числі бідняків та
батраків. У зв'язку з цим аграрний сектор знаходився в глибокій економічній
кризі.
Але, незважаючи на це, керівники партійних, державних та господарських органів
України продовжували дотримуватися явно не перспективної й застарілої
земельної, а особливо продовольчої політики.
В Україні, як і в інших республіках, деякі керівники, економісти виступали
проти заміни продрозкладки продовольчим (натуральним) податком. Вони
пов'язували це з відміною хлібної монополії й уведенням вільної торгівлі
продуктами харчування.
Напередодні Х з'їзду РКП(б) 1921 р. лютневий пленум ЦК КП(б)У ухвалив рішення
про неможливість впровадження та неприйнятність продовольчого податку в
Україні. В. Молотов, який був першим секретарем ЦК КП(б)У, був прихильником
воєнно-комуністичних методів господарювання. Він підтримав пропозицію про
застосування жорстких заходів щодо селян, які не виконали продрозкладки.
У постанові пленуму, прийнятій незначною більшістю голосів, вказувалося на
недоцільність у всеросійському масштабі та абсолютній неприйнятності в Україні
заміни продрозкладки продподатком.
Про це свідчить телеграма народного комісара продовольства України
М. Владимирова від 2 березня 1921 р. В. Леніну й О. Цюрюпі, в якій наголошено
на виключну небезпеку відміни продрозкладки та введення продовольчого податку