Вы здесь

Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку (Політологічний аналіз)

Автор: 
Звірковська Вікторія Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001152
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОГО РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА
2.1. Парламент України в системі відносин органів державної влади:
компетенція, повноваження, функції........................................... 104
2.2. Політико-правові засади парламентської реформи.......................... 130
2.3. Політичні аспекти депутатської етики та парламентської культури............................................................................... 154
ВИСНОВКИ................................................................................ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 192
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Становлення основ демократичної, правової, соціальної держави - конституційний принцип державотворчого процесу в Україні. Однак на шляху його втілення необхідно подолати значні труднощі та бар`єри, що гальмують просування суспільства вперед. Серед чинників, які ускладнюють процес становлення нової політичної системи в Україні - незбалансованість її елементів, конфлікти, що періодично загострюються між гілками влади та політичними інститутами. Одну з головних ролей у непростих відносинах між органами державної влади відіграє Верховна Рада - парламент України. Перманентний стан напруги між виконавчою та законодавчою гілками влади, а інколи й судовими інститутами, зумовлені цілим рядом об`єктивних та суб`єктивних обставин, а саме: характером перехідного періоду суспільства, формуванням системи ринкових відносин, відсутністю сталого виборчого законодавства, недовершеністю судово-правової та адміністративної реформ тощо. Все це ознаки того, що не лише окремі елементи, а й вся політична система країни потребує удосконалення. Однак воно має відбуватися не стихійно, а шляхом науково обґрунтованих концепцій реформування як політичної системи в цілому, так і її інститутів зокрема.
Метою політичної реформи має стати наповнення реальним змістом конституційних принципів, а саме: системи народовладдя; утвердження принципів верховенства права; дієвої, а не формальної багатопартійності; запровадження стабільної, прозорої та підконтрольної громадськості виборчої системи. Нарешті, реформа має завершити перехідний етап розвитку держави і суспільства в цілому. Його підсумком має стати створення суспільно-політичних, законодавчо-правових та морально-психологічних передумов стабільного соціально-економічного та політичного розвитку країни. Здійснити цю мету можливо лише тоді, коли всі гілки влади будуть працювати в режимі солідарної відповідальності, чіткого визначення компетенцій і повноважень, розмежування функцій тощо.
На сьогодні ці явища та процеси, безперечно, усвідомлюються, вони аналізуються науковцями, які пропонують рецепти та засоби виходу з кризи. Проте багатьом дослідженням, зокрема, політологічного напрямку, ще бракує всебічного та системного аналізу політичних інституцій, які несуть головну, насамперед, політичну та моральну відповідальність за стан справ в суспільстві і державі. На наш погляд, вирішенню цих проблем може сприяти "інституційний" підхід до політичних процесів, що має стати основою для вироблення практичних рекомендацій по удосконаленню владних відносин шляхом їх реформування.
Виходячи з того, що в епіцентрі політичного протистояння знаходиться Верховна Рада - парламент України, виникає об`єктивна потреба системного аналізу цього інституту влади. Це означає дослідження як витоків вітчизняного парламентаризму, так і його законотворчої та політичної діяльності в сучасних умовах. Лише у такий спосіб можна зрозуміти причини та наслідки функціонування і розвитку українського парламентаризму і на цій основі здійснити спробу політичного прогнозу на майбутнє.
Ступінь опрацьованості проблеми. Парламентаризм відзначається багатогранністю, а тому виступає об`єктом наукового пізнання різних галузей суспільних наук. Він є традиційним об`єктом дослідження юридичної науки, в основі якої - вивчення парламентаризму насамперед як законодавчої гілки влади, що здійснює й інші важливі функції - представницьку, установчу та контрольну. З боку представників історичної науки парламентаризм вивчається під кутом зору його генетичних, політико-історичних та національних аспектів, внаслідок чого виявляються певні закономірності його розвитку, типологічні ознаки та їх класифікація. Фахівці в галузі соціальної філософії розглядають парламентаризм як один із показників суб`єктності та рушійних сил суспільно-історичного процесу. Соціологи досліджують парламентаризм здебільшого з погляду електоральної поведінки виборців та участі партій у виборчому процесі. У цьому переліку, безперечно, одне із провідних місць належить політичній науці, яка вивчає парламентаризм як елемент політичної системи, форму державного правління та характеристику політичного режиму влади. Однак, він ще не став предметом політологічного аналізу як своєрідний політичний інститут, що перебуває в системі відносин органів державної влади і взаємодіє з іншими інститутами влади. Як показує досвід вітчизняного парламентаризму це особливо важливо для країн з перехідним типом розвитку, тобто тих, що здійснюють політичну модернізацію суспільства і держави шляхом зміни однієї політичної системи на іншу. Крім того, є підстави вважати, що "інституційна" політологія, зокрема і "політологія парламентаризму," в Україні по суті перебуває ще в зародковому стані. Тут лише зазначимо, що інституційний підхід передбачає структурно-функціональний аналіз на базі системного підходу, згідно з яким влада як ціле вивчається насамперед з позицій її структурних елементів, якими у даному разі є владні інститути.
Слід зазначити, що останніми роками спостерігаються істотні зрушення і в цьому напрямку, свідченням чого є поява ґрунтовних монографічних досліджень, присвячених окремим інститутам влади у тому числі й інститутові парламентаризму. Останнє є свідченням того, що вітчизняна політологія все активніше опанов