Вы здесь

Приєднувальні конструкції: функціонально-текстовий аспект.

Автор: 
Коцюбовська Галина Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
3402U001270
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕКСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ
2. 1. Конструкції з власне приєднувальними засобами зв’язку…...……...53
2. 2. Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними сурядним....……….88
2. 3. Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними підрядним…..……111
2. 4. Структурно-синтаксичні особливості приєднувальних конструкцій і їх
функціональне навантаження…………….……………………….139
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...159
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ……………………………..165
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...167
ДОДАТКИ………………………………………………………………….……….186

ВСТУП
Останнім часом увагу мовознавців привертають явища синтаксичної будови мови, що
не можуть бути охарактеризовані в межах існуючої синтаксичної теорії й
вимагають застосування описово-структурних методів за рамками окремого речення,
тобто в межах тексту. Аналітичний підхід до тексту дає можливість лінгвістам
розглядати його як: а) цілісність, розчленовану на семантичні угруповання, що
пов’язані за допомогою різних типів лексичних, граматичних, логічних зв’язків і
в сукупності творять певну смислову схему тексту; б) мовленнєве ціле; в) процес
формування змісту. Текст як структурована за певними законами єдність
складається з мовних одиниць-речень, а також побудов, більших за речення.
Речення об’єднуються в більші за обсягом текстові утворення спільністю змісту
висловлення, певними семантичними зв’язками, а також формальними мовними
засобами – лексичними й граматичними скріпами, інтонацією.
Серед міжфразових і внутрішньофразових текстових зв’язків, що базуються на
різних логіко-смислових відношеннях і завдяки яким реалізується зв’язність
будь-якого тексту, виділяється приєднувальний зв’язок. З одного боку, він
якісно відрізняється від інших, а з іншого – має спільні з ними параметри:
спрямованість, розподіленість, міцність. Поєднуючи елементи в певну смислову
єдність, він створює своєрідні моделі тексту – приєднувальні конструкції.
Вивчення синтаксичних побудов цього типу дозволить з’ясувати питання про мовні
особливості тексту, його одиниці, способи їх поєднання в смислову єдність,
простежити джерела появи, сферу вживання й специфіку функціонування, назвати їх
ритмо-мелодійні ознаки, виділити структурні типи, синтаксичні особливості,
зокрема способи вираження приєднуваної частини й засоби зв’язку між елементами
побудови. Дослідження суті приєднувального зв’язку й пов’язаної з нею проблеми
виділення приєднувальних конструкцій допоможе відмежувати їх від схожих,
близьких, і тому іноді важко розрізнюваних явищ, а також від інших текстових
одиниць.
Актуальність дослідження таких складних синтаксичних одиниць, як приєднувальні
конструкції, обумовлена потребою побудови нової синтаксичної теорії, яка не
обмежується рамками речення, а бере до уваги поєднання компонентів тексту й
відповідно розв’язує питання про структуру тексту, його внутрішню й зовнішню
організацію, особливості внутрішньотекстових зв’язків, і зокрема про специфіку
приєднувального зв’язку; необхідністю вивчати ті мовні явища, що пронизують всю
синтаксичну будову української мови, починаючись у простому реченні,
поширюючись на складне й виходячи за межі речення в текст; виявленням впливу
синтаксичної будови уснорозмовного мовлення на формування конструкцій писемної
мови, а також змінним характером і функціями деяких мовних одиниць, зокрема
службових слів.
Зв’язок з науковими програмами. Тема дисертації є частиною плану наукової
роботи кафедри української мови Дніпропетровського національного університету й
становить один з аспектів дослідження проблеми: “Природа і структура лексичних
і граматичних одиниць української мови та їх проекція на сферу мовлення”.
У зв’язку з вищеокресленою загальною проблематикою визначаються об’єкт і
матеріал дослідження. Об’єктом вивчення виступають конструкції з приєднувальним
зв’язком як текстові утворення, що складаються з базової одиниці, матеріально
вираженого показника зв’язку та приєднуваного з його допомогою компонента.
Матеріал дослідження становлять конструкції з приєднуванням як особливим видом
текстового зв’язку, дібрані методом суцільної вибірки з творів української
художньої прози другої половини ХХ ст. таких письменників, як О.Гончар,
В.Дрозд, Ю.Мушкетик, які репрезентують певний період розвитку української мови
у великих і малих епічних жанрах. Картотека фактичного матеріалу містить понад
8 тис. побудов з приєднуванням.
Мета роботи – дослідити специфіку функціонування одного з типів текстових
утворень, зокрема приєднувальних конструкцій, шляхом аналізу формальних засобів
вираження приєднування як особливого синтаксичного зв’язку та співвідношення
приєднуваної частини цих побудов з іншими синтаксичними одиницями, виділити
структурні типи приєднуваних компонентів і виявити текстотворчий потенціал цих
конструкцій.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати природу явища приєднування, а також заснованого на ньому
приєднувального зв’язку, його специфічні граматичні та ритмо-мелодійні ознаки,
межі функціонування, простежити роль приєднування як одного з типів міжфразових
і внутрішньофразових зв’язків у текстовому масиві для формування приєднувальних
конструкцій;
2) окреслити ознаки приєднувальних конструкцій як текстових утворень;
відмежувати приєднування й конструкції з ним від схожих і близьких явищ у
тексті в цілому й у межах речень зокрема;
3) визначити матеріально виражені засоби приєднувального зв’язку, їх
семантико-функціональні особливості та поділ на групи;
4) виділити специфічні структурно-семантичні, текстотворчі та текстозв’язуючі
функції приєднувальних конструкцій, які включають об’