Вы здесь

Іронія як принцип художнього структуротворення.

Автор: 
СЕМКІВ Ростислав Андрійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001281
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІРОНІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ СТРУКТУР ТЕКСТІВ
З РИТО­РИ­Ч­НОЮ ДОМІНАНТОЮ
2.1. Іронія як риторична фігура непрямого заперечення
Найважливішим, отже, в даній роботі є твердження про відмін­ність структур
текстів не-іронічного та іронічного. Установка на іро­н­іч­не писання,
іронізування автора спонукає його видо­змін­юва­ти компоненти структури тексту
(такий процес називатимемо іро­ніч­ною трансформацією), а то й створювати
додаткові компонен­ти, що в не-іронічному тексті не присутні (іронічне
структуро­тво­рен­ня). Нашим завданням буде зрозуміти напрямні структурних
транс­­фор­мацій іронічних текстів, проте кожен з наступних розділів
стосува­ти­­меться відмінного аспекту іронізування – риторичного або ігрово­го,
власне поетикального, тобто неутилітарного, такого, що має своїм під­ґрунтям не
анґажовану риторику, а довільну поетику.
Ці два підходи до розуміння іронії ми намагалися окреслити в попередньому
розділі, називаючи її, відповідно, неґативістською чи лібераціоністською. В
першому випадку йшлося про модальне спря­му­ван­ня іронічної мови автора
(тексти такого ґатунку – тексти з риторичною домінантою – власне, й будуть у
центрі нашого аналізу в даному розділі); навпаки, лібераціоністська, або
амбівалентна, мо­дель іронії жодних модальних орієнтирів не пропонує і,
загалом, стосується більше питань творчості та світобачення взагалі – про
тексти, структуровані відповідно до наперед покладеного принципу амбівалентного
іронізування, йтиметься в нашому третьому розділі.
Як ми вже зазначали, іронія “в першому наближ­ен­ні” є риторич­ною фігурою, що
може бути реалізована на різних рівнях – від оди­ни­ч­­ного висловлювання до
окремого тексту в обов'язковому кон­текст­уальному оточенні. Ваян Бус у своїй
фундаментальній “Рито­ри­ці іронії” зазначає, що “іронічні випади, як правило,
спрямову­ю­ть­­ся проти переконань, що їх на даний момент можуть мати деякі з
чи­­тачів” /156/ [/156/ 162) Booth W. A Rethoric of Irony. – Chicago:
University of Chicago Press, 1974, р. 76. ]), – сама мова дослідника про
феномен іронії пере­си­па­на лек­­си­кою, яку не вагаючись можна назвати
агресивною (“іронічні ви­­па­ди”, “атаки”, “жертви” іронії, “захист”
переконань, “неможлив­ість втечі” тощо). Неодноразово дослідник підкреслює
концентро­ва­ність та експресивність (“жар”) іронічного висловлювання /156/
[/156/ 163) Ibid., p. 117. ]), тобто на найпростішому рівні, не доходячи
ускладненіших її форм, іро­нія ми­слиться не просто як суперечність, а як
доволі жорстке за­пе­речен­ня, висміювання певних установок, ідей, переконань,
ви­слов­лене, що­правда, – і в цьому весь її сенс – не напряму, а при­хо­ва­но,
з біль­шим чи меншим ступенем ясності. Саме такий інваріант іро­нії
зу­стрі­чаємо в літературних текстах найчастіше.
В даному розділі ставимо собі за мету дослідити вплив іронії на структуру
художніх текстів, що, в той чи інший спосіб, пов'язані з протистоян­ням
протагоніста, оповідача чи власне автора певній системі влади, що може
втілюватися як в конкретному державному утво­ренні, так і бути означеною
абстрактно. Тексти такого типу, з при­­чин, про які йтиметься далі,
якнайповніше використовують рито­рич­­ний потенціал іронії, рідко оминаючи
іронічний модус увагою, а то й повністю перетворюючись на всуціль іронічні.
Втім, оскільки іронія в такому тексті, виражаючи переконання ав­то­­ра і
полемізуючи з потенційними переконаннями читача, вико­нує фун­кцію суто
ілюстра­тив­ну, то йтиметься радше не стільки про структуро­творення, скільки
про перетворення структур під її впли­­вом. Іронія, скепсис автора задля свого
увиразнення потребува­ти­­муть деякої реорганізації структури текстів на різних
її рівнях. Саме на таку реорганізацію – яка, як побачимо далі, є першою
ста­ді­єю нової організації тексту, – звернемо увагу, аналізуючи іронічні
тексти з риторичною домінантою.
2.2. Іронічний текст як засіб протистояння владі
а) Виникнення та функціонування іронічного тексту. Літера­ту­ра, і художня
література зокрема, часто в історії людства ставала засобом (а то й єдино
можливим способом) пропаганди ідей та пе­ре­ко­нань. З іншого боку, особливо в
стосунку до української лі­те­­ра­ту­ри, знаходимо доволі багато нарікань на
“звуження полі­фун­к­ці­о­наль­ности книжної літератури до літератури
морально-просвіт­ни­ць­ко­го плану” /37/ [/37/ 164) Гундорова Т. ПроЯвлення
слова: Дискурсія раннього ук­ра­їн­сь­ко­го мо­дер­нізму. Постмодерна
інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997, стор. 35. ]). Подібне балансування між
етичним та естетич­ним по­люсами літературної функціональності, між “корисним”
та “кра­­си­­вим” розпочалося ще в епоху пізньої Античності і триває
до­те­­пер: в деяких курсах теорії літератури етичну, та похідну від неї
со­­ці­а­ль­ну, функції згадують як ключові [165) Примітка. Це стосується
найперше марксистських та постмарксистських кур­сів літератури: /121/ Теория
литературы: Основные проблемы в историческом осве­­ще­нии / Редкол.:
Г.Л.Абрамович и др.: АН СССР. Ин-т миро­вой лите­ра­ту­ры им. А.М.Горького. –
М.: Изд-во АН СССР. – Кн.1. Образ, метод, характер. – 1962. – 452 с., /132/
Хализев В. Теория литературы: Учебник для студентов ву­зов. – М.: Высшая школа,
1999. – 398 с., ]), інші теоретики надають їм ста­тус дру­го­рядних або взагалі
витісняють їх за межі літератури, ви­зна­ча­ючи, на­томість, предмет останньої
з врахуванням лише есте­тич­­­них до­мі­нант [166) Примітка. Маємо на увазі,
найперше, праці: /126/ Уэллек Р., Уоррен О. Те­о­рия литературы. – М.:
Прогресс, 1978. – 325 с., /158/ Culler J. Teo­ria Literatury. – War­s