Вы здесь

Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі ХVІІ-ХХ століть

Автор: 
Тарасова Олена Володимирівна Tarasova Olena Wolodimirovna
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001288
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Образ гетьмана Мазепи в контексті української літератури
ХVІІ - ХVIII ст.
Неабиякого значення набуває співвідношення історичної та художньої правди у створенні образу реальної історичної особи, особливо такої величної і трагічної для історії України, як гетьман Іван Мазепа. Перш ніж звернутися до художнього образу Мазепи в літературі ХVІІ - ХVIII ст., з'ясуємо факти біографії гетьмана. Це дозволить нам зібрати розпорошений, часом суперечливий фактографічний матеріал із метою простеження проекції історичної постаті на художній образ гетьмана.
Усе його життя - від народження до смерті - оповите таємницями, легендами, загадками, деякі факти залишаються не з'ясованими й сьогодні. Навіть не встановлені точно дати народження й смерті. Дослідники Мазепиної біографії називають різні роки: 1629 - Ф.Уманець [50; 9], М.Костомаров [129; 19]; 1640 - І.Борщак [21; 198]; 1644 - Д.Бантиш-Каменський [88; 5], О.Апанович [4; 154]; між 1629 та 1632 рр. - Р.Млиновецький [188; 2]. Найімовірнішою вважають дату 20 березня 1639 року (цю дату знаходимо в О.Субтельного [269; 23 ] та О.Оглоблина [207; 19], підтвердження цьому в історичних джерелах знайшов С.Павленко [див.: 217; 16-17].
Народився Іван Мазепа у родині українського шляхтича Степана Адама Мазепи-Колединського на хуторі Мазепинці недалеко від Білої Церкви на Київщині, хоча поширеною була думка про польське походження майбутнього гетьмана. Цікавим є значення самого слова "Мазепа". За Грінченком [254; 396] спочатку "мазепа" вживалося як синонім замазури, а потім узагалі набуло значення грубої, простуватої людини, відтінку брутальності.
Родина Колединських мала глибоке коріння, їхній герб ототожнювали з гербом Курцевичів [279; 396], тому робили часто висновок про князівське походження Мазепи. Перша документальна згадка про цей рід припадає на 1572 р.: "...єсть історичний документ ще з ХVІ в. 1572 р. - про те, що польський король Сігізмунд-Август затвердив за прадідом Івана Мазепи, Михайлом, хутір Мазепинці... З історичного документу 1616 р. видно, що там жив і дід гетьмановий, Микола. Син його... Адам-Степан, в акті 1659 р. по своєму становищу зветься шляхтичем і "жолнером"..., в акті 1662 р. - підчашим Чернігівським..." [234; 62].
Батько - Степан Адам Мазепа - брав участь у внутрішніх війнах, приставши до козаків, був обраний білоцерківським отаманом близько 1665 р. Освіченою жінкою була мати Марія зі старовинного українського роду Мокієвських. Після смерті чоловіка пішла в монастир, стала ігуменею Печерського монастиря в Києві : "Се був жіночий монастир при церкві Вознесения, таки на Печерську. Недалеко від Києво-Печерського монастиря мужеського, що був і єсть при лаврі. Не треба змішувати жіночого монастиря Печерського з жіночим монастирем на Подолі при церкві св. Флора... Обидва жіночі монастирі були між собою у близьких зносинах" [234; 4]. Померла 1707 р. Плутанина з назвами виникає ще й через те, що "Петро І наказав 1712 р. зняти з місця монастир Печерський, його закрили, черниць перевели до Флорівського монастиря, де... зберігається пам'ять про Марію-Магдалену, але могилу її знищено" [234; 6] Крім Івана в родині ще була дочка Олеся, котра тричі виходила заміж: за Обидовського (син став полковником й одружився зі старшою донькою Кочубея Ганною), Вітославського (донька Мар'яна стала черницею), Войнаровського (син Андрій став полковником і спадкоємцем Мазепи). Останній шлюб був також нещасливим. Фанатична католицька віра чоловіка примусила Олесю втекти у монастир.
Дитинство Івана пройшло в родині на Київщині. Закінчив Києво-Могилянську колегію. Був пажем при дворі польського короля Яна Казимира. Серед інших талановитих юнаків за наказом короля подорожував до Німеччини, Франції, Італії, "спрагнений так само, як пізніше Петро Великий, на все поглянути власним оком та все зрозуміти" [21; 5].
Як же виглядав Іван Мазепа? Існує багато портретів Мазепи в різних книжкових виданнях, храмах, особливо розповсюджені гравіровані зображення, бо саме цей вид мистецтва набув розквіту за часів його гетьманування. Відмінності у зображенні дослідники пояснюють різним віком і соціальним становищем. Близькими до правдивого зображення є гравюри І.Мігури, Галяховського [докладніше про це: 250; 134-161], бо вони були сучасниками гетьмана. Дослідник малярських зображень гетьмана К.Скалацький визнає справжніми лише три портрети: у літописі С.Величка, аргументуючи це особистим знайомством автора твору з Мазепою; з галереї міста Ґрипсхольма у Швеції; з Підгорецького замку у Галичині [251; 126-128]. Часопис "Неділя" за 1912 рік оприлюднив повідомлення про передачу кількох старовинних портретів історичних діячів (серед яких - Іван Мазепа) із гетьманського замку в Батурині професору М.Грушевському [55; 8], але ця інформація не підтверджена. З огляду на малярські зображення та спогади сучасників складається такий опис зовнішності гетьмана: середнього зросту, стрункий стан, довгі білі руки, волосся кучеряве або заплетене в польські коси, високе чоло, темні, блискучі , жваві очі, гордий суворий погляд, тонкі вуста, довгі обвислі польські вуса [306; 102].
Найважливішими є письмові описи сучасників гетьмана. Таким, наприклад, побачив Мазепу словацький теолог Даніел Крман під час подорожі до Карла ХІІ: "...Ясновельможний князь козаків Іван Мазепа... є більше 70 років, має мужнє обличчя, створене для козацького генія. Говорить латинською, польською мовами, володіє великими багатствами..." [132; 35]. "Itinerarium" Д.Крмана, на думку М.Неврлого, це - "історія, подана барвистим бароковим стилем, безпосередніми враженнями й спогадами..." [200; 20]. Лист Жана Балюза, написаний наприкінці 1704 р., дає такі свідчення: "Володар Мазепа вже поважного віку... Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара... Він дуже поважаний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володарюють" [146; 76-77].
Розумний т