Вы здесь

Теоретико-правові проблеми захисту прав людини.

Автор: 
Наливайко Олег Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001293
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ТА ГАРАНТУВАННЯ ПРАВ ОСОБИ
2.1 Поняття та ознаки принципів правового захисту людини

Визнання Конституцією України найвищою цінністю людської особистості, її прав і свобод, ідеї правової держави, принципу поділу влади є закономірним результатом суспільно історичного розвитку.
В юридичній літературі знаходимо декілька видів прав і свобод: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні. Але особливої уваги, на нашу думку, потребують громадянські права і свободи, які не мають однозначної назви в юридичній літературі. Так, існує десять найменувань: громадянські; елементарні; особисті; особові; особистісні; життєві; фізичні; індивідуальні; права і обов'язки в галузі індивідуальної свободи та особистої безпеки; права і свободи людини та громадянина у сфері особистої безпеки та приватного життя. Наприклад, С.О.Комаров для означення даних прав і свобод використовує термін "елементарні", посилаючись при цьому на Загальну Декларацію прав людини [100,124].
М.В.Баглай., О.Г.Бережнов, Б.Н.Габрічидзе, О.О.Кутафін, К.І.Козлова, А.О. Мішин, В.Є.Чиркін та інші тримаються назви "особисті конституційні права і свободи" ?101,162;102,196;103,198;104,31?.
В.М.Шаповал називає цю групу прав і свобод "особовими (особистими)", вказуючи при цьому, що в текстах конституцій зарубіжних країн вони іноді іменуються або "індивідуальними правами" або "свободами фізичної особи" [105,47]. На його думку, термін "громадянські права" може призвести до непорозуміння, коли йдеться про конституційну (політичну) правоздатність осіб, які не є громадянами відповідної держави [106,120].
Частіше в юридичній літературі застосовують подвійне найменування даних прав і свобод "особисті" (громадянські) права і свободи.
Різні підходи до назви цієї групи конституційних прав і свобод людини ускладнює розуміння їхнього соціального призначення, перешкоджає визначенню їх складових елементів. Це негативно впливає на розкриття змісту конкретного суб'єктивного права чи свободи, робить неможливим розроблення повноцінних механізмів їх реалізації.
Узагальнюючи вище сказане стосовно назви та сутності громадянських прав та свобод людини, можна дати їх таке визначення. Громадянські права і свободи - це визнані та гарантовані Конституцією і законами України пріоритетні можливості людини користуватися невідчужуваними благами особистого життя та індивідуальної свободи [107,15].
Концептуальним ядром сучасної правової парадигми має бути визначення пріоритетного місця і ролі прав та свобод людини і громадянина в цивільно-правових і державно-владних відносинах, а також у системі юридичних категорій, розуміння держави як політичної функції громадянського суспільства, яка має здійснювати реальний контроль за державним життям, а закону як певної функції права і держави [108,9].
Суспільство, яке утверджує пріоритет людської особистості, як найважливішої соціальної цінності, має право вимагати від держави та її органів визнання, дотримання і захисту прав та свобод людини і громадянина. Виконання державою покладених на неї обов'язків перед суспільством і людиною передбачає турботу про створення ефективно діючих механізмів відновлення прав та свобод особистості та її правового захисту від будь-яких порушень і неправомірних обмежень, у тому числі таких, що виходять від самої держави, її органів та посадових осіб [109,18].
Можливість використання людиною своїх прав, а також їх захисту у випадку порушення будь-якими особами - це найважливіший аспект Конституції України щодо реалізації на практиці її положень про права людини.
Дослідження принципів правового захисту прав людини, що закріплені у Конституції України, їх широка публікація, сприяють реалізації цього захисту. Адже неможливо здійснювати захист прав людини, не розуміючи що таке правовий захист. Це має практичне значення тому, що у статті 8 Конституції України вказано: "Конституція має найвищу юридичну силу". Норми Конституції є нормами прямої дії.
Конституція України гарантує кожному право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту [110,35].
Прийняття Верховною Радою України Закону "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2,4,7 та 11 до Конвенції стало не лише моментом, з якого розпочалось перенесення на український державницький ґрунт Європейських правових цінностей, а й моментом, з якого Україна стала потенційним відповідачем у Європейському суді з прав людини. Адже відповідно до положень Конвенції, будь-яка особа, неурядова організація або група осіб, що вважають себе потерпілими від порушення державою її прав, викладених у Конвенції, може подати скаргу до Європейського суду з прав людини [111,263].
В Україні, у зв'язку з проведенням цілого комплексу глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних і культурних перетворень, проблема захисту прав і свобод людини набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає як у наявності труднощів у реалізації деяких закріплених в Конституції прав і свобод, так і в недостатньому рівні їх захищеності від правопорушень. Існує чимало перешкод на шляху захисту прав людини і громадянина. Ще не відпрацьовано механізм реалізації прав і свобод в системі правоохоронних органів. Неможливо залишити поза увагою той факт, що в Україні дуже обмежене коло засобів захисту прав людини. Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що не кожен елемент національної системи може бути ефективним засобом захисту прав людини [112,36].
Дотепер немає офіційно схваленої загальнодержавної, науково обґрунтованої стратегії розвитку національної правової системи і системи законодавства. Нині правова система і законодавство складаються хаотично. Це, швидше, законодавчий м