Вы здесь

Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини.

Автор: 
Липачова Лілія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001394
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОРМ І ПРОЦЕДУР ЗВЕРНЕННЯ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА ЗА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ І СВОБОД ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
2.1. Конституційне регулювання судової і несудової форм звернення людини та громадянина за захистом своїх прав і свобод на національному рівні, як необхідна передумова звернення до Європейського Суду з прав людини
Вище нами було з'ясовано, і це, до речі, випливає з текстів Конституції України (ч.4 ст.55) та Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст.35), що суттєвими умовами реалізації конституційного права на звернення людини та громадянина до Європейського Суду з прав людини є вичерпання всіх національних засобів правового захисту, а також шестимісячний термін подання скарги з дати прийняття компетентними національними органами остаточного рішення у справі. Тож доречно, на нашу думку, з'ясувати, які саме державні органи розглядають левову частку правових суперечок, що виникають між фізичними та юридичними особами в Україні, приймають рішення у справах, які в подальшому можуть стати предметом розгляду в Європейському Суді з прав людини.
Сьогодні в Україні не викликає заперечень той факт, що основною юридичною гарантією прав і свобод людини виступає судовий захист. Його значення підкреслюється не лише в Пакті про громадянські і політичні права, але й у Загальній декларації прав людини, ст.8 якої наголошує, що "кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих конституцією або законом". Система судових органів і порядок їх функціонування визначається правовою системою кожної держави. Судова влада здійснюється шляхом конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Об'єктом оскарження до суду можуть бути рішення, дії або бездіяльність, внаслідок яких порушені права і свободи громадян чи створені перешкоди для їх здійснення, або на громадянина покладено якісь не передбачені законом обов'язки, або громадянин був незаконно притягнутий до юридичної відповідальності.
В Україні, згідно з Конституцією, судовий захист прав і свобод покладено на систему судів загальної юрисдикції та спеціалізовані суди (ст.125 Конституції України), а також на Конституційний Суд України (ст.147 Конституції України).
У країнах з континентальною системою права існують загальні суди, які розглядають позови про порушення прав громадян іншими громадянами, і адміністративні суди, що розглядають позови про порушення прав людини державою, її органами та посадовими особами. Англосаксонська система права не передбачає поділу судів на загальні та адміністративні, а усі позови розглядаються загальними судами. Акти і рішення органів державної влади на підставі їх невідповідності Конституції можуть бути оскаржені громадянами у вищих судах. У країнах континентальної системи права такими вищими органами є конституційні суди. Вони виносять рішення про конституційність законів і розглядають позови громадян про порушення їх конституційних прав і свобод. У нині діючій судовій системі України не знайшлося місця адміністративним судам, які відіграють значну роль в механізмі захисту прав людини в багатьох країнах, наприклад, у Франції.
Після прийняття в червні 1996 р. нової Конституції України, яка визнала чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства (ст.9 Конституції України), створені реальні передумови для широкого застосування українськими судами норм міжнародного права. При цьому слід мати на увазі, що визнання тією чи іншою державою певних міжнародно-правових зобов?язань не означає, що вони автоматично втілюватимуться в життя. Ефективність такого визнання значною мірою залежить від наявності відповідного правового механізму реалізації міжнародних норм. З точки зору виконання всі міжнародні договори поділяються на дві категорії: перша - ті, що потребують інкорпорації в національне законодавство через спеціальні закони; друга - які імплементуються, виходячи з норм самого договору, і не потребують спеціального рішення на рівні національного законодавства. Зміст останніх настільки деталізований, що вони можуть виконуватися на території держави без прийняття нормативного акта.
У зв?язку з цим ратифікація державами подібних договорів, зазвичай, супроводжується прийняттям законодавчих або інших заходів, необхідних для виконання цих договорів. Такі заходи повинні передувати вступу в силу міжнародного договору або збігатися за часом з набранням ним чинності. Інше буде означати невиконання взятих державою на себе міжнародних зобов?язань. При ратифікації Україною міжнародних угод слід зважити й на таку обставину, чи є даний договір самовиконуваним, чи, навпаки, несамовиконуваний.
Подібна практика, яка вже склалася в деяких розвинених країнах Заходу, на нашу думку, повинна бути сприйнята й Україною. Як зазначається у ст.27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, "держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права з метою виправдання невиконання нею договору". Не випадково в конституціях деяких країн містяться норми, що забороняють законодавчим органам ратифікувати міжнародні договори, які суперечать Основному Закону держави [90, с.73].
Необхідною умовою ефективності судового захисту основних прав і свобод людини є незалежність судів від законодавчої та виконавчої влади. Суд, незалежний від будь-якої влади, крім влади закону, є органом, котрий стоїть між особою та державою і захищає індивіда від посягань на його життя, свободу, майнові та інші права. Згідно зі ст.14 Пакту про громадянські та політичні права, "кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред?явленого йому, або при визначенні його прав та обов?язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону" [9, с.23].
Н