Вы здесь

Науково-методичні основи державного управління процесом реструктуризації вугільної промисловості України

Автор: 
Ляшенко Ольга Федорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
3402U001498
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ОПРАЦЮВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
З РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1. Методичні підходи до обґрунтування доцільного рівня
самозабезпечення України енергоносіями

Паливно-енергетичний комплекс України знаходиться на початковому етапі реформування. До цього часу він залишається практично таким, яким був сформований як складова частина ПЕК колишнього СРСР і, звичайно, не відповідає вимогам енергокомплексу незалежної держави. В структурі паливно-енергетичного балансу України переважають дорогі імпортні (традиційно російські) енергоносії, зокрема, природний газ, структура споживання первинного палива не відповідає структурі власних ресурсів. (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Обсяги і структура запасів та споживання первинного палива
в світі і в Україні*

Показник Підтверджені запаси первинного палива Споживання первинного палива С в і т Україна С в і т Українамлрд.т у.п.%млрд.т у.п.% млн.т% млн.т%Природний газ18013.11.34.1230021.57342.4Нафта21015.30.31.0340031.8158.7Вугілля98471.630.194.8500046.78448.8 Разом1374100.031.7100.010700100.0172100.0 * Складено за даними Геоінформа та звітів з енергетичної статистики за 2000 рік

За таких умов цілком логічним за основну цільову орієнтацію реформування і структурних перетворень в галузях ПЕК прийняти підвищення рівня енергетичної безпеки країни на основі приведення структури паливно-енергетичного балансу у відповідність зі структурою власної ресурсної бази, тобто на основі зростання ролі власного вугілля в енергозабезпеченні країни.
У зв'язку з цим першочергового розв'язання потребує проблема визначення економічно доцільного рівня самозабезпечення країни енергоносіями і, насамперед, доцільних обсягів видобутку власного вугілля, який би гарантував надійність енергопостачання, забезпечував можливість певного маневру на зовнішніх енергетичних ринках, не вимагав розраховуватись за імпорт енергоносіїв втратою економічної незалежності, але при цьому щоб видобуток власних енергоносіїв (насамперед вугілля) не руйнував здобутків економіки своєю збитковістю.
В українській економічній науці недостатньо уваги приділено цьому питанню. За існуючими методиками, які були розроблені ще за часів Радянського Союзу і досі використовуються в Україні [91], в процесі розробки перспективних паливно-енергетичних балансів при розгляді питання покриття загальної потреби в енергоресурсах тими або іншими видами палива частина власного його видобутку визначається можливостями виробничої бази галузей ПЕК, а решта - за рахунок імпорту. Тобто імпорт приймається за балансуючу статтю в балансах первинного палива. Такі підходи були цілком виправдані до тих пір, поки Україна входила до загальної системи енергозабезпечення колишнього Радянського Союзу, яка була зорієнтована на сибірські енергоносії.
Зараз оцінку можливих обсягів видобутку окремих енергоносіїв виконують департаменти відповідних галузей Міністерства палива та енергетики України, які за специфікою своєї діяльності розглядають ці питання на галузевому рівні і недостатньо враховують необхідність підвищення енергетичної безпеки держави, інтереси національної економіки, які можуть бути враховані тільки на державному рівні управління галузями ПЕК. Такий порядок визначення рівня самозабезпечення енергоносіями призводить до залежності енергозабезпечення країни від валютної платіжоспроможності держави, а через вкрай низький її рівень в останні роки - до зростання зовнішніх боргів за спожиті раніше енергоносії, до труднощів в організації імпортних поставок енергоносіїв (насамперед природного газу), до щорічно зростаючого дефіциту енергоресурсів.
Подолати і запобігти в майбутньому такі наслідки можна двома шляхами: інтенсивним нарощуванням обсягів експортного потенціалу країни, збільшенням завдяки цьому імпорту енергоносіїв, або підвищенням рівня самозабезпечення енергоносіями.
Що стосується експортного потенціалу, то Україна лише входить до системи світового економічного простору, стикається з великими труднощами в цьому процесі. Сьогоднішнє її становище в світогосподарських зв'язках - низька конкурентоспроможність українських товарів на зовнішньому ринку, постачальницько-збутовий і посередницький характер зовнішньо-економічної діяльності, відсутність реальних досягнень в процесі виходу конкурентоспроможної продукції на зовнішні ринки свідчать про непідготовленість економіки до високоефективного зовнішньоекономічного співробітництва. Експортна орієнтація розвитку економіки вимагає визначення існуючих і потенційних переваг українських товаровиробників, а також факторів, що їх стимулюють, механізму реалізації цих переваг.
В Україні є передумови успішного включення в світове господарство - потужна сировинна база, науковий потенціал, відносно дешева і кваліфікована робоча сила, передовий рівень окремих галузей і видів продукції, певні досягнення в сфері фундаментальних наук, але такі переваги і передумови неможливо задіяти в короткі строки. Тому орієнтація в найближчі 10-15 років на те, що кошти, які потрібні на оплату імпорту необхідних обсягів енергоносіїв, будуть зароблені рентабельними галузями виробництва може призвести до подальшого зростання дефіциту енергоресурсів.
За таких обставин, можна зробити висновок, що задовольнити зростаючу потребу в енергоресурсах економіки України на етапі її післякризового відродження можна тільки шляхом збільшення видобутку власних енергоносіїв.
Відповідно цілком логічно при розробці паливно-енергетичного балансу країни прийняти за замикаючі власні енергоресурси, а за балансуючу статтю паливно-енергетичного балансу - обсяги видобутку власного вугілля. При цьому об