Вы здесь

Оцінка ефективності застосування стимуляторів синтезу оксиду азоту для лікування хронічного гломерулонефриту.

Автор: 
Дьяков Ігор Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001573
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Характеристика обстежених хворих

Діагностика ХГН базувалася на даних лабораторного обстеження (визначення клінічного аналізу сечі, добової протеїнурії, рівнів ?2-мікроглобулінурії та фібронектиурії, проб Нечипоренка і Зимницького, концентрацій у крові креатиніну, сечовини, сечової кислоти і їх кліренсів), показників екскреторної урографії, радіоренографії та ультразвукового дослідження нирок (для виключення іншої ниркової патології), а також параметрів морфологічного дослідження нефробіоптатів (у 21,5% хворих).
Обстеження і лікування хворих на ХГН проведено на базах нефрологічного відділення Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання, ЦНДЛ Донецького державного медичного університету та Міжнародного медичного фізико-хімічного центру.
Під спостереженням перебували 107 пацієнтів, серед яких було 63 (58,9%) чоловіків і 44 (41,1%) жінок у віці від 15 до 65 років (середньому 33,5?1,21 років). Середній вік чоловіків і жінок істотно не відрізнявся між собою (kS=1,38, kF=1,63, p=0,038), складаючи відповідно 32,0?1,44 років і 35,4?2,04 років.
Усіх обстежених хворих було поділено на 4 групи: 1-у склали 48 (44,9%) осіб, які одержували патогенетичну терапію ХГН без ІАПФ і небівололу, 2-ій групі (18 хворих, 16,8%) додатково призначали ІАПФ, в 3-ій (17 осіб, 15,9%) - з-поміж цих препаратів застосовували небіволол (небілет), в 5-ій (24 хворих, 22,4%) - ІАПФ і небіволол. Характеристика цих груп хворих представлена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Характеристика обстежених хворих на ХГН
ПоказникиГрупи хворихВсього
(n=107)1-а
(n=48)2-а
(n=18)3-а
(n=17)1-а
(n=24)абс.%абс.%абс.%абс.%абс.%12960,41161,11058,81354,26358,921939,6738,9741,21145,84441,13510,4211,1211,8312,51211,242654,21055,61058,81458,36056,151735,4633,3529,4729,23532,76510,4316,7211,828,31211,273266,71266,71270,61770,87368,282143,8844,4741,21145,84743,991122,9422,2529,4625,02624,3101225,0633,3741,21041,73532,711510,4422,2423,5520,81816,812510,415,6211,8312,51110,31324,215,615,928,365,6
Примітка. 1 - чоловіки, 2 - жінки, 3 - вік до 20 років, 4 - вік 20-40 років, 5 - вік старше 40 років, 6 - нефротичний синдром, 7 - артеріальна гіпертензія, 8 - минуща артеріальна гіпертензія, 9 - стійка артеріальна гіпертензія, 10 - ХНН, 11 - ХНН І ст., 12 - ХНН ІІ ст., 13 - ХНН ІІІ ст.
77,6% хворих одержували антиагреганти, 43,0% - амінохоліни, 31,8% - антагоністи кальцію, 22,4% - глюкокортикоїдні гормони, 18,7% - НПЗП з групи інгібіторів циклооксигенази - 2, 15,9% - антикоагулянти, 13,1% - цитостатики.
З антикоагулянтів використовували дипіридамол (курантил) - в дозі 150-225 мг/добу або пентоксифілін (трентал) по 600 мг/добу, з антикоагулянтів - гепарин (20 тис. од/добу, розподілених на 4 прийоми) чи фраксипарин (225 аХа ІИС/кг, розподілених на 2 прийоми), а по далі - фенілін (30-45 мг/добу), з глюкокортикоїдних гормонів - преднізолон (15-90 мг/добу) або адекватну кількість його аналогів (дексаметазон, метилпреднізолон), із цитостатиків - циклофосфамід або ендоксан (100-200 мг/добу), лейкеран або хлорбутин (5-10 мг/добу), азатіоприн чи імуран (50-150 мг/добу), з амінохінолінів - плаквеніл (200-400 мг/добу). Із сімейства інгібіторів циклооксигенази - 2 застосовували мелоксикам (моваліс) або месулід (німесулід), з ІАПФ - еналаприли, лізиноприл, периндоприл, антагоністи кальцію були представлені ніфедипіном, амлодипіном, дилтіаземом. Небіволол (небілет) призначали по 5-10 мг/добу, залежно від рівня артеріального тиску (добова доза ІАПФ та антагоністів кальцію також визначалася рівнем артеріального тиску). По 5 мг/добу небіволол призначали хворим з нормальним артеріальним тиском. Будь-яких побічних дій високоселективного ?-адреноблокатора третього покоління при ХГН ми не помітили.
В 1-ій групі чоловіків і жінок було відповідно 60,4% і 39,6%, в 2-ій - 61,1% і 38,9%, в 3-ій - 58,8% і 41,2%, в 4-ій - 54,2% і 45,8%. Усі групи не відрізнялися між собою за статтю. Так, ?2 між 1-ою і 2-ою групами склав 0,003 (р=0,959), 1-ою і 3-ою - 0,013 (р=0,908), 1-ою і 4-ою - 0,357 (р=0,612), 2-ою і 3-ою - 0,019 (р=0,890), 2-ою і 4-ою - 0,203 (р=0,653), 3-ою і 4-ою - 0,088 (р=0,767).
Однотиповими виявилися обстежені групи хворих також за віком (відповідно ?2=0,27 і р=0,987, ?2=0,204 і р=0,903, ?2=0,300 і р=0,861, ?2=0,062 і р=0,969, ?2=0,088 і р=0,957, ?2=0,005 і р=0,997), наявністю нефротичного синдрому (відповідно ?2=0,480 і р=0,488, ?2=0,024 і р=0,903, ?2=0,079 і р=0,778, ?2=0,172 і р=0,679, ?2=0,681 і р=0,409, ?2=0,133 і р=0,715), артеріальної гіпертензії (відповідно ?2=0,04 і р=0,998, ?2=0,294 і р=0,863, ?2=0,132 і р=0,936, ?2=0,240 і р=0,887, ?2=0,095 і р=0,953, ?2=0,122 і р=0,941), ХНН (відповідно ?2=1,860 і р=0,602, ?2=2,12 і р=0,547, ?2=2,45 і р=0,484, ?2=0,487 і р=0,922, ?2=0,757 і р=0,860, ?2=0,119 і р=0,989). Ці дані знайшли відображення на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Ступінь достовірності відмінностей окремих груп обстежених хворих на ХГН за статтю, віком і клінічними ознаками захворювання.
Примітки:
1. А - стать, Б - вік, В - наявність нефротичного синдрому, Г - наявність артеріальної гіпертензії, Д - наявність ХНН;
2. Групи порівняння: І - 1-а-2-а, ІІ - 1-а-3-я, ІІІ - 1-а-4-а, IV - 2-а-3-я, V - 2-а-4-а, VI - 3-я-4-а.

Однотиповість усіх чотирьох груп за статтю, віком, наявністю чи відсутністю нефротичного синдрому, артеріальної гіпертензії і ниркової недостатності дозволили зіставляти результати лікування в групах.
81,3% хворих 1-ої групи, 66,7% - 2-ої, 70,6% - 3-ої і 83,3% - 4-ої одержували в комплексному лікуванні антиагреганти, відповідно 14,6%, 16,7%, 17,7%, 16,7% - антикоагулянти, 43,8%, 44,4%, 41,2%, 41,7% -амінохоліни, 22,9%, 22,2%, 23,5%, 20,8% - глюкокортикоїдні гормони, 18,8%, 22,2%, 17,7%, 16,7% - інгібітори циклооксигенази-2, 1