Вы здесь

Акціонерний капітал підприємств: формування і управління (за матеріалами бурякоцукрового підкомплексу АПК України)

Автор: 
Єранкін Олександр Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
3402U001859
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
Оцінка процесу формування і функціонування акціонерного капіталу в бурякоцукровому підкомплексі АПК України
2.1. Аналіз процесів формування акціонерного капіталу

Перш, ніж почати аналіз шляхів формування акціонерного капіталу в бурякоцукровому підкомплексі, треба зазначити, що дана форма функціонування капіталу не тільки приваблива для здійснення бізнесу (широкі можливості для інвестора щодо контролю над капіталом, який набагато перевищує капітал, що був інвестований ним у бізнес; обмежені ризик та відповідальність), але й, водночас, дуже ризикована, особливо для суспільства. Як стверджує Аброз Бірс, корпорація - це "хитромудрий винахід для отримання особистої вигоди без особистої відповідальності" [19, с.278]. Саме тому у всьому світі питання функціонування акціонерних товариств більш жорстко регламентується, ніж діяльність підприємств інших організаційних форм. Для акціонерного товариства це означає наявність цілого ряду вимог як до публічної організації, починаючи від процесу створення товариства і закінчуючи ліквідацією товариства. Для власників акціонерного капіталу це означає втрату певних свобод, порівняно із вільним підприємництвом.
Специфіка акціонерних відносин робить акціонерне товариство досить складною і суперечливою структурою. Не всі нові власники можуть бути готовими до цього. Тому рішення про створення акціонерного товариства повинне базуватися на "залишковому" принципі, тобто акціонерне товариство слід створювати лише тоді, коли інші форми господарської діяльності є неприйнятними або малоефективними для обраного напрямку діяльності. Відповідно і сам факт створення товариства потребує переконливого обгрунтування, насамперед з точки зору переваг акціонерного товариства перед іншими формами господарських структур.
В Україні дана суттєва особливість акціонерних товариств, на нашу думку, не була врахована. Процес створення акціонерних товариств набув неконтрольованого розмаху: створено біля 36 тис. АТ, в той же час, як в Росії, де відбувалися аналогічні з Україною процеси - не більше 30 тис, а в Німеччині функціонує тільки 600 компаній відкритого типу. Причому в Україні, в більшості випадків, створення акціонерних товариств не призводило до позитивних змін. Цим самим спотворюється сама ідея створення акціонерних товариств. Не став виключенням і бурякоцукровий підкомплекс України.
В бурякоцукровому підкомплексі основними мотивами для ініціаторів створення акціонерного товариства, на нашу думку, є: залучення інвестицій для подальшого розвитку або розширення власної діяльності; кооперування з учасниками єдиного технологічного циклу виробництва і реалізації цукру для вирішення спільних проблем через об'єднання коштів, зусиль та інтересів; створення потужностей або освоєння напрямків діяльності, прямо чи опосередковано пов'язаних з основною діяльністю ініціатора створення АТ; вигідне розміщення власних коштів; реформування відносин власності із збереженням цілісності майнового чи господарського комплексу. Серед цих мотивів, до 1999 року, практично єдиним був останній варіант, тобто акціонування або корпоратизація (процес зміни форми відносин суспільної власності, коли державна форма замінюється акціонерною) 20 використовувалися лише як інструмент роздержавлення і приватизації державних підприємств [94, с.149; 45, с.68; 120, с.51; 39, с.55]. Проте, незважаючи на "непідготовленість" економічного середовища в Україні, масове створення акціонерних товариств на базі цукрових заводів, на нашу думку, було цілком виправдане політичною ситуацією (неможливість подальшого затягування роздержавлення власності).
Механізм створення акціонерного товариства в цілому детально розроблений і передбачає виконання чіткого алгоритму дій (етапів створення товариства) ?149, с.4?, які часто на практиці порушувалися (великі витрати часу на реєстрацію, факти тиску на трудові колективи під час приватизації, викривлення та приховування інформації про підприємство, не проведення широкого обговорення засновницьких документів у підрозділах підприємства тощо).
Як відомо, існує два глобальних підходи щодо формування акціонерного капіталу: шляхом створення нових акціонерних товариств і реорганізації вже існуючих АТ [31]. Створення нових акціонерних товариств можливо трьома головними шляхами: об`єднанням капіталів юридичних і фізичних осіб і створенням на цій основі абсолютно нового підприємства; перетворенням вже існуючого підприємства іншої організаційної форми господарювання в АТ; створенням акціонерних товариств у процесі приватизації майна державних підприємств. Окремі автори виділяють також й інші напрямки формування акціонерного капіталу і акціонерних відносин, зокрема - "...створення акціонерних товариств у процесі реформування міжгосподарських підприємств і організацій...; випуск акцій з обмеженою сферою обігу колективними формуваннями без створення акціонерних товариств..." ?90, с.51?, "...перетворення у ВАТ державних підприємств та їх структурних підрозділів, переданих в оренду, а також підприємств зі змішаною формою власності..." ?88, с.10?, "...створення АТ з іноземною участю" ?70, с.5?, "...створення партнерських АТ..." ?170, с.53?. Проте, вважаємо, ці напрямки похідними від основних.
Класичним напрямком формування акціонерного капіталу є створення акціонерних товариств у процесі об'єднання майна та коштів юридичних і (або) фізичних осіб. Цей напрямок і є, по суті, основним щодо акціонерних відносин, оскільки саме таке об'єднання складає їх суть і визначає природу виникнення таких відносин. Такий спосіб формування акціонерного капіталу вважався об`єктивною відповіддю на вимоги розвитку суспільства, коли розміри індивідуальних капіталів вже не відповідали вимогам застосування досягнень НТП і НТР, які можливо було впровадити лише на великомасштабних підприємствах, причому дуже в стислий строк.
Подібні процеси спостерігалися і бурякоцукровому виробництві в Україні ще у XIX сторіччі. У другій половині 30-х років на Лівобережній Україні почали активн