Вы здесь

Зміни ландшафтів під впливом сільськогосподарського природокористування на території Запорізької області (кінець XVIII - початок ХХ ст.)

Автор: 
Гурова Дар\'я Дмитрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
3402U001921
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Історичні, природні та соціально-економічні чинники сільськогосподарського
впливу на ландшафти Запорожжя
2.1. Історичні чинники та етапи антропогенної трансформації ландшафтів під
впливом сільськогосподарського природокористування на Запорожжі
Для забезпечення раціонального природокористування тепер і в майбутньому
необхідно правильно поставити проблему географічного прогнозування. Через
неможливість прогнозування будь-якого явища або складової природокористування
без врахування попереднього їхнього розвитку, випливає потреба ретроспективного
забезпечення, залучення даних історико-ландшафтознавчого пласта знань.
Природні процеси формування ландшафтів на території Запорізької області мали
ритмічний і спрямований характер, що було зумовлено коливаннями кліматичних
умов і особливостей тектонічного режиму Українського кристалічного щита і
Причорноморської западини. Палеогеографічні реконструкції природних ландшафтів
[26, 27] свідчать про неодноразове чергування у плейстоцені на території
регіону лісових, лісостепових і степових ландшафтів. У зв’язку із збільшенням
континентальності кліматичних умов процес розвитку ландшафтів у пізньому
плейстоцені йшов переважно у напрямку їх остепнення. Зокрема на час приблизно
16 тис. років тому дослідниками на території теперішнього Запорожжя зафіксована
наявність степових ландшафтних комплексів [40]. Пізніше, вже в голоцені,
відбувалися неодноразові коливання підзональних, рідше - зональних меж у цих
степових ландшафтах [9].
Голоценові зміни у розвитку ландшафтів неможливо з’ясувати без врахування
нового фактора їх розвитку - антропічного, масштаби впливу якого на ландшафтні
комплекси з часом збільшувалися.
Використання земель та антропічні зміни ландшафтів Запорожжя ведуть свою
історію з палеоліту і мезоліту, з доби збиральництва; пізніше вони
посилювалися, але практично аж до кінця XV ст. обмежувалися впливом скотарства
кочівників - скіфів, сарматів, гунів, готів, аварів, хозарів, печенігів,
половців, татаро-монголів, ногайців. З початком козацької доби на території
північніше річки Конки розвинулося і рільництво, а південніше цього рубежу
виключний вплив кочового скотарства тривав до кінця XVIII ст. У структурі
природокористування, зокрема скотарського, для південного і сухого степу М.В.
Крилов [101, 102] виділив чотири історичні етапи; за аналогією до цього, з
урахуванням особливостей історії заселення дослідженого регіону, для його
північно- і південностепових ландшафтів виділимо п’ять етапів, з яких третій,
четвертий і п’ятий частково співіснували у часі.
Перший етап - господарювання привласнюючого типу (характерне збиральництвом,
полюванням і рибальством). Пов’язані з ним антропічні зміни ландшафтів,
характерні для палеоліту і мезоліту, за часи свого кількатисячолітнього
розвитку не справили істотного впливу на стан природних ландшафтів регіону.
Вірогідно, що зміни, спричинені антропогенною діяльністю на цьому етапі
господарювання, були помітними лише у місцях стоянок і позначалися на структурі
ландшафтних комплексів найнижчих рангів, фацій та урочищ. Локальність такого
впливу та розрідженість його чергування у часі і просторі пов’язана з украй
малою щільністю тодішнього населення. Оскільки організація природокористування
була практично однотипною в усьому регіоні, тоді зберігалися оптимальні умови
для відтворення природних станів тих слабо змінених ландшафтних комплексів.
Можна погодитись із В.С.Давидчуком [55], що в цей період людина з її
неусталеним і неглибоким впливом на природу (на рівні зворотних змін) не стала
зовнішнім фактором розвитку ландшафту.
Другий етап змін ландшафтів Запорожжя під впливом діяльності людини склався з
переходом від привласнюючого господарювання до відтворюючого - характерного
скотарством і землеробством. Це відбулося вже у неоліті (перше тисячоліття до
н.е.). Землеробство не знайшло широкого розвитку у степових ландшафтних
комплексах. Натомість, розвиток отримало відгінне скотарство, яке спричиняло
щонайменше два відмінні впливи на ландшафти. Вони були пов’язані з випасанням
різної худоби у межах різних місцевостей: на схилових місцевостях річкових
долин - головним чином великої рогатої худоби, а на плакорах - переважно овець
і коней. На цьому етапі вплив людини на ландшафти став помітнішим.
Антропогенної трансформації зазнав перш за все рослинний покрив. Деякі кочові
народи по-варварськи використовували степову рослинність, внаслідок чого вона
подекуди перебувала на різних стадіях пасквальної дигресії. Наприклад гуни
використовували пасовища наступним чином: “Дійшовши до багатої травою
місцевості, вони ставлять свої кибитки навколо і кормляться як звірі; а коли
пасовище виїдено, навантажують своє місто на кибитки і рухаються далі ” [4,
с.241].
Численні дослідження впливу на рослинність випасання дають можливість зробити
висновок, що розрідження рослинного покриву при нерівномірному випасанні
призводить подекуди до аридизації умов зростання рослин, ксерофітизації ценозів
і до відповідного, хоч і незначного, збіднення ґрунтів на гумус. За
В.М.Фрідландом [208], саме з випасанням худоби був пов’язаний перший етап
господарської діяльності людини, що суттєво змінив структуру ґрунтового покриву
на великих територіях.
Сильно відбивалося на степовій рослинності випалювання, яке часом могло бути
природним (суха гроза), а частіше було спричинене людиною. Степові мешканці
використовували пали для полювання, під час підготовки цілини до розорювання,
для підвищення економічної ефективності пасовищ, під час військових дій [125,
148]. Більшість дослідників вважає, що пожежі не спричи