Вы здесь

Юрій Шерех (Шевельов) як літературний критик.

Автор: 
ВОЛОСОВА ОЛЬГА ІГОРІВНА
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
3402U001940
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РОЗБУДОВА СУЧАСНИХ СМИСЛІВ ЛІТЕРАТУРНИХ ТЕКСТІВ
У КРИТИЦІ Ю. ШЕРЕХА
Звернення критиків до історії літератури – явище досить поширене. Навряд чи
вдасться відшукати серед критиків таких, що займалися б аналізом виключно
сучасного мистецького життя і не віддавали шану своїми дослідженнями
авторитетам попередніх епох. Як у будь-якого іншого читача, у кожного критика є
свої улюблені письменники, у тому числі й з-поміж тих, чия творчість зазвичай
розглядається в історії літератури. Та інтерпретації одного й того ж твору,
виконані критиком та істориком літератури, принципово відмінні. Ця різниця
спричинена не стільки тим, що двоє людей, а особливо творчих, не можуть мислити
однаково, скільки відмінністю методологічних позицій і завдань історика
літератури та критика.
Історик літератури прагне визначити місце того чи іншого твору та його автора
в мистецькому процесі, тобто надати їм певний статус. У такий спосіб за
письменником закріплюється стале положення: він або потрапляє, або не потрапляє
до канону. На допомогу історикові приходять теорія літератури та сучасна
аналізованому авторові критика. Остання часто помиляється і викликає появу
несправедливих суджень про твір у майбутньому.
Діяльність критика ґрунтується на інших засадах. Вона визначається завданнями
сьогодення. Коли критика береться за аналіз тих творів, що вже давно посіли
своє належне місце в історії літератури, вона акцентує на моментах, важливих
для сучасності. Оскільки сучасність – це проміжок між минулим і майбутнім,
початок майбутнього, висока критика прагне схопити проблеми, які лише згодом
набудуть особливої актуальності. Отже, у своїх оцінках та інтерпретаціях
критика керується проблемами двох часових пластів: вона виходить із інтуїтивно
схоплених та раціонально визначених завдань теперішнього та майбутнього.
Керуючись майбутнім, критика нищить стереотипи сприйняття мистецьких явищ,
викликані орієнтацією на минуле, спонукає до їх переосмислення, а відтак вона
здатна зруйнувати вибудувану істориками літератури застиглу картину. Порівняно
з історією літератури критика характеризується більшою мірою новаторства та
сміливості в інтерпретаціях, у пошуках смислів аналізованих текстів. Так
критика вириває твори з рамок, встановлених істориками літератури. Будучи більш
динамічною, вона вносить свіжий струмінь у літературознавчу думку й підштовхує
істориків літератури до перегляду усталених оцінок.
Творчість Ю. Шереха належить до зразків тієї критики, яку з повним правом
можна називати високою. Йому вдалося розкрити у творах минулого та сучасного
проблеми, які мали значення не тільки в період створення його статей. Чимало з
них продовжують залишатися актуальними і сьогодні. Ю. Шерех досяг цього,
виявляючи смисли літературних творів.
Поява постатей і творів, які будуть розглядатися в цьому розділі, віддалена
від часу їх дослідження Ю. Шерехом не одним десятком років. Вивчатимуться ті
письменники, яким Ю. Шерех присвятив окремі розвідки. На наш погляд, вони
змінюють усталений погляд на літературний процес.
2.1. Л. Баранович в інтерпретації Ю. Шереха
Давній літературі в інтерпретаціях Ю. Шереха відведено мало місця. По суті, їй
присвячено три статті: “Меч, труби, лютня”, англомовні розвідки “Про Феофана
Прокоповича як письменника та проповідника в київський період” та “Стефан
Яворський і конфлікт ідеологій в епоху Петра І”. Нам доступна тільки перша
стаття, тому аналіз Шерехових інтерпретацій творів давнього письменства буде
обмежений однією постаттю – Л. Барановичем.
Стаття “Меч, труби, лютня” викликана прагненням розібратися в кардинальних
проблемах українства. Ю. Шерех бажає встановити причину поразок у
національно-визвольних змаганнях. Він звертає нашу увагу на питання
національного характеру українців. Розглядаючи його найпоширеніший тип, Ю.
Шерех далекий від прикрашувань і романтики.
Критик зазначає, що ідеалом української культури є людина І половини ХVII ст.,
яка характеризується прагненням до свободи та вмінням обороняти свої права. Це
людина, яка підпорядковує власні інтереси вищим цілям – загальнонаціональним,
державницьким. Втіленням цього типу для Ю. Шереха є священнослужителі, які
надавали матеріальну допомогу війську Б. Хмельницького під час
національно-визвольної війни 1648–1654 рр.
ІІ половину ХVII ст. Ю. Шерех визначає як епоху, у якій ще існує цей ідеал
(автор статті вважає його представником І. Мазепу), але в якій уже зароджується
новий тип українця. Його моральні підвалини вже захитані, підточені. Це людина,
яку ще ваблять високі ідеали, яка ще не втратила інтерес до громадських
проблем, але на перший план у неї вже виходять її індивідуальні потреби. Вона
стала містком до типу українця, що запанував невдовзі, – до Шевченкового
землячка з цинковими ґудзиками. Це вже тип людини, обмеженої виключно власними
інтересами. Вона підпорядковує все своє життя піклуванням про матеріальні блага
і становище в суспільстві. Громадські справи таку людину вже не цікавлять.
За Ю. Шерехом, брак вищих поривань, добровільна відмова від активних дій
виплекали пасивність і байдужість до глобальних проблем. Таке змізернення
людських душ і стало причиною катастроф української історії. Ю. Шереха цікавить
процес переродження волелюбного народу на пристосуванців. Він зміщує увагу на
формування цього типу характеру.
Симптоматичною з цього погляду йому здається постать Л. Барановича. У його
житті й творах Ю. Шерех бачить шлях від активності до пасивності. Критик
залучає до аналізу проповіді, поезії та листи Л. Барановича. Ю. Шерех
підкреслює заклики до активних дій, до боротьби, віру в перемогу в