Вы здесь

Ідея прав людини у політико-правовій думці України (IX - початок XX століття).

Автор: 
Мороз Сергій Петрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001963
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
ВИТОКИ І СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ ПРАВ ЛЮДИНИ
В УКРАЇНІ (ХI - XVIII ст.)

У даному розділі робиться перша спроба проаналізувати зародження і розвиток ідеї про права людини в Україні через категорії "свобода", "рівність", "справедливість", які складають основний спектр їх цінностей, і якими світова культура в усі віки користувалася при тлумаченні права.
Прагнення людей збудувати модель ідеального суспільного устрою125, де б панував розум, свобода, благодать і справедливість, були тісно пов'язані з правами людини126. Ідеал завжди виступає як абстракція, є узагальненням сукупності індивідуальних уявлень. Разом з тим, він сприймається на віру, аксіоматично, слугує основою і фоном думки. До ідеалу звертаються люди при вирішені практичних проблем суспільного життя. Ефективність таких звернень нерідко залежить від історії ідеалу, знання й розуміння його змісту і значення для суспільства. Ідеали створюються не мислителями, їх авторами є народ, а мислителі лише надають їм логічно завершеної форми. Кожний ідеал породжується конкретним часом розвитку суспільства, є виявом духу епохи, визначається рівнем культури населення.
Це повною мірою відноситься до ідеалу свободи, справедливості, рівності. Свобода, рівність і справедливість як критерії ідеального суспільного устрою наповнюють і формують відповідний зміст уявлень про права людини. Ідеали свободи, справедливості, рівності завжди пов'язувалися і пов'язуються з вдосконаленням державності, підвищенням ролі права і закону, сутністю права. Право виступає як загальний критерій свободи, рівності і справедливості в суспільстві - про це ґрунтовно доведено В.Нерсесянцем127. Розвинена і уточнена ця точка зору А.П.Зайцем, який наголошує, що при регулятивному визначенні права як міри (норми) належного (необхідного), особливу роль відіграють морально-етичні категорії: рівність, свобода, справедливість. "Однак тут вони виступають вже не як елементи сутності права, якими були в пізнавально-раціоналістичному визначенні, а як зовнішні морально-етичні критерії, що визначають міру самого права..."128. Автор поділяє їх позиції щодо компонентного наповнення якісного змісту права. Тому в другому розділі висвітлюється становлення ідеї прав людини в Україні через категорії "свобода", "справедливість", "рівність", які розглядаються як якісні сутнісні елементи, вихідні положення цієї ідеї, її складники, що водночас виступають її зовнішніми морально-етичними критеріями.

2.1 Свобода як виток ідеї прав людини

Проведення історико-теоретичного аналізу ідеї прав людини через категорію свободи є закономірним і актуальним, оскільки відповідає сучасному гуманістичному підходу до розгляду будь-якої історико-правової проблематики. По-перше, права людини виявляються як реально забезпечені форми і види реалізації індивідом свободи. Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена і забезпечена. Та свобода, яка складається з можливості робити все, що забажається, є ілюзією свободи, свавіллям. Дійсна свобода пов'язана з необхідністю - об'єктивними законами розвитку суспільства, реалізується на основі їх пізнання і відповідно до них. Права людини можна назвати тим простором, - соціальним, духовним, політичним, - в якому людина реалізує свою свободу, не порушуючи свободи інших суб'єктів суспільного життя129. По-друге, відбиває гуманістичну спрямованість політико-правових ідей мислителів України. В їх творчості свобода розумілася як споконвічне притаманне людині право жити не у неволі, а вільно здійснювати свої потреби й інтереси.
Кожний історичний етап політико-правової думки України наповнюється новими ідеями про свободу людини. Як свобода, так і ідеї про неї, не є застиглими, абстрактними категоріями: вони розвиваються, збагачуються, вдосконалюються в процесі розвитку людини і суспільства, виступають показниками цивілізації. "Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи - прогрес, який ми повинні пізнати в його необхідності"130.
Сучасна політико-правова думка давно вже усвідомила, що абсолютно правильної світобудови для людства не існує, а свобода завжди буде поняттям, яке не має і не може мати остаточного завершення131. А тому треба творити свій світ відкритим, кожна особистість має зберігати чужу свободу так само, як і свою, оскільки це одна суспільна свобода132.
Нинішній ідеал свободи, формуючи змістовні характеристики поняття права, зайвий раз підкреслює, що свобода - це конкретне соціальне становище людини або людей у їх взаємовідносинах з державою. Це образ можливої та дозволеної поведінки людини в суспільстві, головний показник демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і громадянського суспільства133.
Отже, відштовхуючись від сучасного розуміння права як форми буття і вираження свободи, автор робить спробу дати ретроспективний аналіз становлення і розвитку свободи як витоку ідеї прав людини в політико-правовій думці України. Теоретико-методологічними орієнтирами слугують чинні міжнародно-правові акти, зокрема Хартія прав людини, яка включає Загальну Декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Такий підхід не означає, що автор збирається модернізувати минуле, додаючи досягнення в галузі прав людини до культури попередніх поколінь. Рівень і вимоги сучасного знання про права людини слугують тією методологічною базою, на якій проводиться аналіз зародження і розвиток ідеї про права людини в конкретних історичних умовах життєдіяльності певного суспільства. Принцип історизму тут є керівним.
Права людини, як і свобода, на кожному етапі розвитку політичної і правової думки України мали свій вигляд, свою систему уявлень, були наповнені стосовно епохи своїм змістом. "Свобода, - зазначав А. де Токвіль, - поставала перед людьми за різних часів і в різних формах; вона не пов'язана виключно з якимось одним т