Вы здесь

Роль дванадцятипалої кишки в регуляції функцій шлунково-кишкового тракту

Автор: 
Штанова Лідія Яківна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002072
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Оперативні втручання

Дослідження проводились в умовах хронічного експерименту на двох групах безпородних собак вагою 16-20 кг з фістулами фундального відділу шлунку та порожньої кишки. І група була контрольною і складалась з тварин з інтактною нервовою системою (6 собак), ІІ група- собаки після дуоденектомії (3 собаки).
Оперативні втручання проводились під загальним знечуленням (35 мг/кг нембуталу, внутрішньовенно) [1].
Накладання фістул на шлунок та порожню кишку за Басовим - Павловим, а також передопераційна підготовка та післяопераційний догляд за тваринами здійснювались за схемами, описаними в посібнику С.А.Шалімова і співавт [26].
Операція дуоденектомії здійснювалась за модифікованим прописом Танаки і Сарра [292]. Суть операції полягала в слідуючому: черевна порожнина відкривалась вздовж білої лінії. Довжина розрізу складала 20-25 см. Початок порожньої кишки ідентифікувався за зв"язкою Трейтца (рис.2.1). Порожня кишка перерізалась на 20 см дистальніше цієї зв"язки, після чого починалась ексцизія дванадцятипалої кишки при послідовній перев"язці судин, які забезпечують кишку кров"ю. Всі зв"язки між ДПК та підшлунковою залозою переривались ретельною десекцією поблизу від стінки ДПК, чим досягалось нейроваскулярне забезпечення підшлункової залози. Шлунок перерізався
Рис.2.1. Схема проведення дуоденектомїї:
А-до операції: 1-жовчна протока; 2-протока підшлункової залози;
3- ДПК; 4-місце перерізки.
Б- після операції: 1,2-персаджені в порожню кишку жовчна та панкреатична
протоки; 3-місце анастомозу шлунок-порожня кишка.
проксимальніше пілоричного сфінктера, чим і завершувалась повна ізоляція ДПК. Жовчна протока та протока підшлункової злаози вирізались зі збереженням вузької смужки стінки, що прилягає до неї, з таким розрахунком, щоб загальний діаметр не перевищував 1,5 см. Слизова оболонка ДПК залишалась лише на ділянках кишкової стінки, які пристають безпосередньо до проток. Безперервність шлунково-кишкового тракту відновлювалась aнастомозом кінець-в-кінець дистальної частини антрального відділу і проксимальної частини тонкої кишки. Вирізані кружечки з протоками підшлункової залози та жовчною протокою посередництвом тонкого шовного
матеріалу реімплантувалися в тонку кишку. Після цього на порожню кишку і на шлунок накладалися фістули, розріз на череві зашивався тришаровими вузлуватими швами і операція завершувалась.
В процесі виконання роботи нами були проведені експерименти на собаках з екстрагастральною ваготомією, тобто ваготомією кишківника. Хід оперативного втручання слідуючий. після розкриття черевної порожнини знаходимо і беремо на трималки стовбури правого і лівого блукаючих нервів. Для доступу до черевної гілки розтинаємо шлунково-ободову зв"язку. На трималки беремо обидві гілки нервів Латарже. Перерізаємо черевну гілку переднього нерва Латарже, яка проходить у складі печінково-дванадцятипалої зв"язки і інервує початковий відділ дванадцятипалої кишки. Натягуємо трималки на задньому нерві Латарже і основному стовбурі заднього блукаючого нерва, виділяємо і перерізаємо черевну гілку. Черевна гілка відходить від заднього блукаючого нерва на рівні кардії, проходить медіально вниз і вправо до сонячного плетива. Таким чином ми досягали парасимпатичної денервації кишківника. Шлунок залишався інервованим.
2.2. Післяопераційний догляд за тваринами
Протягом перших трьох днів годівля тварин здійснювалась посередництвом внутрішньовенних інфузій розчину Рінгера-Локка та розчинів для парентерального харчування: інтерліпіду, желатинолю, поліглюкіну і т.п. Головною метою цього періоду була підтримка електролітного і водного балансу, так як у собак після ДЕ, особливо в перші 3-4 дні, часто виникало блювання (до 3-5 разів на добу). При цьому собаки втрачали багато рідини і постійно хотіли пити. Найкращим засобом боротьби з блюванням було регулярне і відносно часте випорожненя шлунку від вмісту ( не рідше 3 разів за добу). Кожного разу зі шлунку виділялося до 100-150 мл рідини темного кольору (в перші дні після операції). Через 5 днів після операції починали підгодовувати собак інживами і 5%-вою сумішшю амінокислотного гідролізату чи сумішшю нуклеїнових кислот. Протягом доби ми інфузували тваринам від 0,5 до 1,5 л розчинів. Надзвичайно важливо, щоб внутрішньовенна чи внутрішньокишечна інфузія здійснювалась повільно, крапельним методом зі швидкістю не більше 40 крапель за 1 хв. Не виключено, що втрата нами двох собак сталася внаслідок великої швидкості внутрішньокишечної інфузії, яка викликала ускладнення : мелену, за якою наставала смерть. Вірогідно, мова може йти про якийсь специфічний рефлекс, що реалізується через довгі зв"язки. В післяопераційний період не тільки здійснювалось триразове штучне щоденне годування, але перед цим і вимірювалась частота серцевих скорочень і частота дихання. Результати цих вимірів відображені в протоколах післяопераційного ведення тварин. Післяопераційний період тривав 7-12 днів і завершувався переходом тварин на звичайний режим харчування. За цей період тварини втрачали 30-40% ваги. Пізніше вага їх відновлювалась на 90%.

2.3. Методи дослідження функцій шлунково-кишкового тракту
2.3.1. Дослідження секреторної функції шлунку

Через 1,5-2 місяця після повної адаптації тварин до умов ДЕ, нормального їх самопочуття, про яке ми судили за їх зовнішнім виглядом, вазі і поведінці, розпочинали дослідження функцій шлунково-кишкового тракту.
До основних показників шлункової секреції, які вивчають в експериментальних і клінічних дослідженнях, відносять об"єм шлункового соку, дебіт соляної кислоти і пепсину. Визначення об"єму шлункового соку має значення в оцінці інтенсивності секреції, а також служить основою для обчислення дебіту соляної кислоти і пепсину [118].
Дослідження шлункової секреції починали натщесерце при відсутності базальної секреції та лужному вмісту шлунку. Як стимулятори шлункової секреції, використовували загальновживані се