Вы здесь

"Семантико-екзистенціальна специфіка філософського дискурсу Лесі Українки (Історико-філософський аналіз)"

Автор: 
Доброносова Юлія Дмитрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002126
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА СПЕЦИФІКА ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ
СПРЯМОВАНОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО ДИСКУРСУ
ЛЕСІ УКРАЇНКИ

2.1. Творча спадщина Лесі Українки у методологічній перспективі.
Обгрунтування нами методологічних підходів до філософського дискурсу Лесі Українки є першим наближенням до розуміння його специфіки, тому що мусить засновуватись на адекватності методів пізнання його предмету. Під час філософського аналізу творчої спадщини Лесі Українки перед нами постає майже онтологічне завдання, тому що фактично ми реконструюємо архітектоніку людських смислів світу у персоналізованому вигляді, які є онтологіями різноманітних знаково-символічних систем, формоутворень культури та екзистенційно-особистісними переживаннями трансцендування. Герменевтична традиція ХХ століття видається для цього найпридатнішою, оскільки передбачає осягнення особистісного буття у розумінні надособистісних онтологічних смислів. Такий спосіб розгортання тексту лежить у площині екзистенціальній і має інтенцію на розуміння. С. Кримський у статті "Філософсько-гносеологічний аналіз специфіки розуміння" [90] зазначає, що розуміння є ренесансом глибинних смислів подій та розгортанням їх у проблемному полі культурно-історичних систем, що неодмінно вимагає наявності історико-філософського аспекту розкриття смислу, бо цього потребує культурно-історична інтерсуб'єктивність як онтологічний принцип розуміння. Російський дослідник Ю.Борєв зазначає: "Герменевтика прагне до духовної інтерпретації тексту. Цей завершальний етап герменевтичного аналізу, розкриваючи смисл і значення тексту в культурі, слугує розвитку духовності в людині, становленню її як особистості, як суб'єкта культури" [26, 430] . Евристичний потенціал герменевтичної традиції у західній філософії ( на відміну від традиції аналітичної[50] ) за сучасних умов , коли від постмодерністської стратегії емансипації людської суб'єктивності нинішня філософська наука іде до утвердження нової гуманістики.
Дослідниця світоглядно-філософських аспектів творчої спадщини Лесі Українки А.Бичко зазначає : "...Неможливо звести художника до чогось завершеного,закінченого.На те ж він художник, щоб за зовнішньою видимістю завершеності приховати внутрішню глибину, безодню варіативності. Тому аналітичне "входження" в його творчісь вимагає не тільки опису зовнішнього виявлення, але й виділення тих прихованих,іноді неусвідомлених ним самим, не реалізованих внутрішніх "продовжень" можливостей. Таким чином герменевтична методологія тут співіснує із феноменологічною.Адже кожний із видів художньої образності потребує введення його у певний контекст світобачення, в певну картину, образ світу, разом із тим, існує те, що поєднує ці пласти між собою, - їх інтенційність ( спрямованість / спрямованість на щось ). Саме останнє і відіграє роль певного "справляючого " чинника , завдяки якому і виникає певна єдність художнього відтворення як такого" [18, 13].
Для повноцінного аналізу творчості Лесі Українки мусимо доповнити герменевтичні процедури надбаннями постструктуралізму. Якщо виходити із того, що архітектонічні форми звершення є формами естетичного буття, формами буття цінності, а культурна область не має меж, бо знаходиться цілком на межі, то кожне явище культури має конкретну систематичність. За словами М. Бахтіна вона полягає в автономній причетності або причетній автономності [8]. Надбання постструктуралістів, зокрема, праці Р. Барта, Ю. Крістевої, Ж. Дерріда мають для нас велике значення, тому що не тягнуть за собою методологічний ухил до статичності аналізу. Крім того за твердженням А. Цофнаса сама герменевтика "ніколи не обходиться без системного підходу" [176, 210], тому що без системних уявлень не обходяться філософи, які мають справу із процедурами розуміння або інтерпретації, а згадуваний нами Ю.Борєв серед цінних для гуманітарних наук положень герменевтики виділяє те, що вона орієнтує ці науки "на системний характер розуміння в ході інтерпретації текстів культури" [26, 441]. Саме це дозволяє вибудовувати загальний методологічний підхід до аналізу предмету нашого дослідження, що передусім виходить із положення про мову як стихію онтологічного.
Кожна нарація у текстах Лесі Українки недетермінована одним голосом, тому один і той же знак не може постійно набувати одної і тої ж конотації, крім того екзистенційне є триваючим, а символ - переживанням екзистенції більше, ніж результатом абстрагування, тому нашою опорою можуть бути лише знаки, як би сказав Р. Барт, у трьох їх відношеннях [6, 250]. Слушним видається таке твердження Ж. Дерріда: "Впровадження до гри відмінностей передбачає справді такі злиття й такі відсилання, які перешкоджають тому, щоб у якийсь момент, у якомусь розумінні мали місце звичайні елементи, що присутні в самих собі. Чи то в порядку усного дискурсу чи письмового дискурсу, жоден з елементів не може функціонувати як знак, не відсилаючи до якогось іншого елемента, який в свою чергу, не залишається просто присутнім. Завдяки такій зчепленості кожен "елемент" - фонема або графема - конституюється на підвалинах відображеного на ньому відбитка інших елементів ланцюжка чи системи. Це зчеплення, ця тканина є текстом, що продукується лише для порядку трансформацій якогось іншого тексту. Ніщо, ні в елементах, ні в системі, ніде, ніколи не виступає лише присутнім або відсутнім" [141, 42].
Ю. Лотман у статті "Текст у тексті" зазначає, що текст організований ієрархічно і є механізмом, який утворений подібно до системи різних семіотичних просторів, у континуумі яких циркулює деяке вихідне повідомлення. З іншого боку текст являє собою сам "семіотичний простір, у якому взаємодіють, інтерферують і ієрархічно самоорганізуються мови" [102, 433 ] . Генеративний момент будь- якого тексту як простору призводить осмислень і до його внутрішньої конфліктності. Структурні елементи його включені у різні системи відношень і одночасно беруть участь в створенні різних смислів, що не заперечують один одного, а утворюють "ігровий ефект". Певна деталь, "увій