Вы здесь

Форми та методи регулювання технічної озброєності як основи підвищення продуктивності праці

Автор: 
Шалімов Володимир Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002156
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ ЦЕНТРАЛЬНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ
2.1. Оцінка факторів зростання продуктивності праці в агропромисловому комплексі в Україні

Сільськогосподарське виробництво є невід`ємною частиною суспільного виробництва і розвивається по економічним законам, які діють у сучасних суспільно-економічних формаціях.
Поряд з цим організація виробництва та праці у сільському господарстві об`єктивно грунтується на знаннях та свідомому використанні не тільки об`єктивних економічних законів, але і законів розвитку природи. Це зумовлено специфікою сільськогосподарського виробництва, оскільки головним засобом виробництва є земля, робітники сільського господарства мають справу з живими організмами - рослинами, худобою, птицею тощо, а певний вплив на рівень використання землі, матеріальних та трудових ресурсів, на результати всього виробництва здійснюють природно-кліматичні умови.
Таким чином, сутність росту продуктивності сільськогосподарської праці має свій прояв у трьох основних чинниках підвищення її ефективності. По-перше, ріст продуктивності техніки і механізованої праці, що виявляється у збільшенні обсягу виконаної роботи за одиницю часу. По-друге, застосування інтенсивних технологій на базі нової техніки, що призводить до збільшення кількості виробленої продукції і зменшення трудових витрат. І, по-третє, підвищення продуктивних властивостей тієї специфічної частини основних засобів і предметів праці у сільському господарстві, якими є земля, рослини і худоба.
Таким чином, триєдиним джерелом підвищення ефективності і продуктивності праці в сільському господарстві є впровадження технічно і технологічно завершених машин, механізмів, інтенсивних технологій і розширене відтворення грунтової родючості, рослин і продуктивної худоби.
В цілому можна стверджувати, що тільки раціональне сполучення технічних, технологічних і організаційно-економічних чинників забезпечує найбільший ріст продуктивності праці (рис.2.1), і особливо важливо домогтися такої збалансованої взаємодії всіх складових процесу для сільськогосподарського виробництва, де в силу специфічних особливостей економічний процес виробництва тісно переплітається з природним.

Основні чинники підвищення продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві
Технічні Технічний рівень машин і машинно-тракторного парку Розробка і формування комплексу машин Забезпеченість засобами механізації процесів ремонту і технічного обслуговування Ергономічність і рівень використання технічних параметрів Технологічні
Технологія, що застосовуєтьсяТехнологічність виробничих процесів Технологічність предметів праці Керованість технологічними процесами Організаційно-економічні Організаційні формування використання технікиМатеріальне і моральне стимулювання робітниківРівень кваліфікації обслуговуючого персоналу Рівень управління виробництвомВиробнича спеціалізація
Рис 2.1 Класифікація основних чинників підвищення продуктивності праці в сільському господарстві

До основних виробничо-технологічних чинників відносяться наступні:
1) створення і впровадження нових типів високоефективної техніки, машин і устаткування;
2) завершення комплексної механізації і поступовий перехід до автоматизації окремих технологічних операцій;
3) прискорене нарощування матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва;
4) усвідомлене використання потенційних можливостей рослин і тварин, пристосовування їх до машинних технологій виробництва;
5) цілеспрямоване і кероване використання природних ресурсів і умов;
6) послідовне організаційно-економічне перетворення виробництва (спеціалізація, концентрація, кооперація, інтеграція).
Природно-виробничі умови та організаційно-економічні чинники характеризуються комплексом зональних характеристик, що відбивають структуру земельних угідь, родючість грунтів і біологічний потенціал тварин, природно-кліматичні та інші регіональні характеристики, спеціалізацію і концентрацію, нарешті, чисельність зайнятих робітників і умови їхньої праці.
Техніко-економічні чинники визначаються фондо- і енергозабезпеченістю (грн./100 га угідь, кВт./100 га угідь), фондо- і енергооснащеністю, повнотою реалізації техніки, її складом і структурою і, в кінцевому рахунку, конкретними технічними параметрами та організаційно-технологічною структурою комплексів машин і технологічних ліній.
Матеріальну основу підвищення продуктивності праці складає, в першу чергу, удосконалення виробництва і засобів праці. Головними чинниками і джерелами їх економічності виступають підвищення продуктивності (зменшення потреби в робочій силі), зниження витрат матеріалів і енерговитрат (конструкційних, ремонтних, нафтопродуктів), поліпшення агрозоотехнічних показників (підвищення кондицій, повноти збору врожаю) і ергономічності (умови праці, легкість обслуговування, комфортність).
Об'єктивною необхідністю й умовою розширеного відтворення в сільськогосподарському виробництві є прискорене відновлення основних виробничих фондів, особливо їх активної частини на базі високопродуктивної техніки. Наявність надмірно великої кількості фізично і морально застарілих засобів праці з термінами служби, що набагато перевищують нормативні, недосконалість їх галузевої і, особливо, технологічної структури, гальмує впровадження прогресивних технологічних процесів і призводить до значного недовикористання потенційних можливостей землі і тварин.
Таким чином, закономірності підвищення продуктивності техніки та ефективності сільськогосподарського виробництва залежать не тільки від технічного рівня сільськогосподарської техніки і поточного валового виробництва продукції, але і від того, як і якими темпами здійснюється відновлення техніки, інших виробничо-технологічних чинників, як обирається стратегія експлуатації. У цьому зв'язку важливим питанням при розробці перспектив розвитку технічного парку сільськогосподарсько