Вы здесь

Українська психологічна драма 70-80-х років ХХ століття.

Автор: 
Дорош Галина Олексіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002317
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВІДТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО
В ДРАМАТУРГІЇ 70-80-х РОКІВ

Відтворюючи історичні події й історичних осіб у недалекому (друга світова війна) і більш віддаленому (ХІХ ст.) минулому, роздумуючи про долі людські, драматурги 70-80-х вже відмовляються від багатьох міфів, створених радянською пропагандистською машиною (для означення їх існували відповідні кліше типу: "монолітна єдність", "непорушна дружба", "нерозривний союз" тощо). Дослідник В.Турбін аналізує це явище на рівні мови: "Лінгвометафізичною метою влади, - пише він, - було створити довкола себе певну духовну ауру, невидиму, але непорушну стіну, складену не тільки зі слів-цеглин, але й цілих словесних блоків. Блоки містили в собі епітети, які означали непохитність, міцність...".[132, 352] Але згодом ця стіна почала руйнуватися, непорушні кліше втрачали свій сенс, стиралися. Правда рвалася назовні і шукала нових, живих, правдивих слів. Міфи потребували свого перегляду.
Спробу деміфологізувати недавню історію - події другої світової війни - зробив М.Зарудний у драмі "Тил" (1977), де звернувся до першого, найбільш трагічного її періоду (у ремарці зазначено - "липень 1941 р.").
Події п'єси розгортаються в тилу у ворога, в степах під Новоросійськом, де опинилася жменька українських селян (і не тільки) - людей різного віку, різної вдачі, випадково зведених долею разом: думали евакуюватись, тікали з села, відстали від поїзда. Дехто думає прорватися крізь фронт "до своїх", дехто просто розгублено, спонтанно переживає цю нелегку ситуацію. Становище ускладнює присутність двадцятьох дітей з дитячого будинку, яких також не встигли евакуювати. Їх супроводжує і ними опікується одна з жінок - Оксана, а також Остап Наріжний - людина, яка взяла на себе функції керівника, командира цієї групи. Люди не знають, куди йти, де знаходиться фронт, де німці і де свої. Зв`язок зі світом відсутній, лише благенький радіоприймач подає уривчасті вісті - закамуфльовані, неточні, суперечливі. Згодом припиняється і ця інформація (Вірка у приступі істерії розбила приймач).
Розгубленість, сум'яття - аж до розпачу, паніка, невідомість і страх пробуджують далеко не кращі почуття, людські якості. Першими ламаються молоді.
Вірка дорікає за свої нещастя всім, лютиться, несправедливо і грубо ображає Оксану:
Вірка (до Оксани). А все через вас! Якби не ви зі своїм приютом, то ми не відстали б від ешелону... Це ви послали тоді Сергійка добувати пайки для дітей...
Оксана. Ні, я сама хотіла йти, але Сергій не дозволив...
Вірка. "Не дозволив..." Спутав нас усіх ваш виводок... А якщо ми до німців потрапимо?
Оксана. Мені гірко чути твої слова... Ти колись сама будеш матір`ю і зрозумієш...
Вірка. То не ваше діло! Я, може, п'ятеро матиму... Я - молода, і в мене є Сергій... Буде Сергій! А у вас... нікого, мабуть, не було і не буде.
Оксана скам'яніла.
Не буде, бо ви... ви... стара і гидка баба... Вас, напевне, ніхто й ніколи не поцілував, а мене кохають! Люблять мене, чуєте, стара діво! (304).
Відчай і безпредметну злобу проти всього світу виявляє й Женя, яка у відсутність нареченого стає коханкою дезертира Чупруна:
Женя. Я... я вас усіх ненавиджу! І проклинаю той день, коли послухала вас і поїхала із села...
Наріжний. Женько, не дурій!
Женя. Не хочу більше блукати, в цих пекельних німих степах... не поїду з вами далі... Я на фронт втечу... Втечу! (296).
Палка, жагуча і невчасна її любов до Романа Чупруна, хоча дівчина й не знає, що він живе з фальшивою посвідкою про звільнення від військової служби, - і поза цим їхня любов від початку надломлена, надривна, вона виросла зі зради Женькою нареченого - солдата Марка Наріжного, сина їхнього командира. На тлі цих "праведних" і "неправедних" пристрастей ведуться дріб'язкові сварки, виникають обивательські спогади й взаємні дорікання між двома "передовиками бурякозбирання" - Марією і Ольгою. Одна тішиться й вихваляється спогадами, як поруч з начальством у президіях сиділа, друга - преміями: патефоном, матерією... Так на тлі всенародної трагедії зазвучала й обивательська гротескно-іронічна нота.
Є серед присутніх, виявляється, і прихований дезертир - Роман Чупрун. Злякавшись, не бажаючи йти на фронт, він скористався материною допомогою: дістав фальшиву довідку про те, що не може за станом здоров'я служити в армії (ситуація теж не така-то й рідкісна). Таким чином, М.Зарудний досить переконливо передав загальну картину деморалізації, проявів (інколи досить жорстоких) обивательського, боягузливого, егоїстичного "я", прихованого зрадництва, яке завжди може стати явним.
Але є серед персонажів драми й інші люди: сильні й чесні, з почуттям обов`язку й відповідальності. Вони шукають у цій екстремальній ситуації виходу зі становища, підтримують розгублених людей, заспокоюють, нормалізують стосунки. Це немолодий чоловік Остап Наріжний, який сам узяв на себе обов'язки командира і відповідальність за цих людей, в минулому - заступник голови колгоспу, нині неіснуючого; це старий музика - скрипаль Береговий, і колишній кравець-єврей з Польщі Шварц, це Оксана - втілення доброти і материнського прагнення захистити, врятувати, інтелігентна і делікатна навіть у цих трагічних обставинах, і, нарешті, Сергій Льонок, з його юнацькою самовідданістю і патріотизмом. Характерно, що серед цих людей немає партійних функціонерів, кар'єристів-пустодзвонів з їх мітинговим патріотизмом: наперед вийшли звичайні люди, - люди дії, з тверезим розумом, добрим серцем, які не втратили своєї духовної сили в роки воєнного лихоліття, і завдяки яким наш народ вистояв у боротьбі з фашизмом. Ті, що стали в цих обставинах "командиром" і "комісаром" (звичні поняття), вибрані людьми в безвихідній ситуації за свої людські якості, а не за якісь вигадані "чини" і "заслуги" перед партією. Недаремно критика свого часу відзначала: "Неординарним твором про боротьбу народу з фашистськими загарбниками є трагедія "Тил" (1978) - п'єса з яскравими характерами-особистостями