Вы здесь

Становлення і трансформація політичних інституцій західного регіону України в 90-х роках ХХ ст.

Автор: 
Бусленко Василь Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002490
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ СТРУКТУР РЕГІОНУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 90-Х РОКІВ
2.1. Формування політичного спектра регіону в 1990-1993 рр.
В 1990 р. поряд з функціонуванням рухівських структур та різного роду громадянських організацій, в регіоні розпочався процес конституювання обласних організацій загальнонаціональних партій. Передумовою для створення якісно нової системи громадських об'єднань стало творення правових основ їх діяльності, юридичного оформлення, визначення місця партій в політичній системі країни. Політико-правовою підвалиною інституалізації політичних партій стала відміна Верховною Радою України статті 6 Конституції СРСР про монопольне становище КПРС. Згідно нової редакції, шоста стаття давала право не лише КПУ, але й іншим політичним партіям через своїх представників, вибраних в органи влади, брати участь у виробленні політики УРСР і в управлінні державними структурами.
Перехід від однопартійної до багатопартійної системи було закріплено в утвердженій Верховною Радою республіки 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. В ній проголошено УРСР національною державою, в якій жодна політична партія, громадська організація не можуть виступати від імені всього народу [86, с. 6].
Прийняття 14 листопада 1990 р. Постанови Президії Верховної Ради України "Про порядок реєстрації громадських об'єднань" у доповненому варіанті значно полегшувало легалізацію політичних та громадських об'єднань. Разом з тим, спрощення механізму реєстрації стимулювало створення малочисельних квазіпартій.
16 червня 1992 року вступив у силу Закон України "Про громадські об'єднання громадян", який визначив порядок утворення, діяльності та ліквідації об'єднань. Закон чітко розмежовував об'єднання громадян на політичні партії та громадські організації [59, с. 298]. За партіями, згідно закону, закріплювалось право участі у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування, що робило їх активним суб'єктом політики. Все це створило юридичні можливості для інституалізації політичних партій.
Для процесу становлення багатопартійності в західному регіоні характерні усі риси всеукраїнського життя. Конституювання політичних утворень було детерміновано як логікою розвитку нових суспільних структур, тобто можливістю реалізації програм через владні структури, що відповідно зумовлювало потребу чіткої організації, властивої не об'єднанням і рухам, а партіям, так і кризовим станом суспільства і пошукам виходу з нього, процесами дезінтеграції, занепадом старих, традиційних форм вияву громадянської активності населення. У 1989-1991 роках регіон, як і всю країну, вразила загальна криза радянської політичної системи, котра знаходила свій прояв у стрімкому падінні легітимності партійних та державних інститутів. Тому населення через альтернативні громадські об'єднання знаходило можливість впливу на процеси прийняття політичних рішень.
Становлення багатопартійності в регіоні відбувалося за традиційною схемою. Згідно зі статутами більшості партій для їх створення необхідно було скликати установчі збори, які мали створити обласні організації, що в свою чергу мали організувати районні і т.д. Однак в даній схемі закладено певний специфічний зміст, зумовлений особливостями історичного та соціально-політичного розвитку західних областей України. Причини в регіоні були ті ж самі, але умови, з огляду на регіональні особливості, іншими.
Закономірним явищем, з огляду на втрату культурних цінностей типу політичної поведінки, виглядає той факт, що більшість партій, які створювались в регіоні на початку 90-х років назвою або змістом програм декларували свою причетність до ідейно-політичної течії неоконсерватизму. Серед структур з такою політичною орієнтацією відзначимо УРП, УКРП, УНКП, УХДП, НРУ. Основними програмними засадами цих партій робиться наголос на розбудові державних інституцій; велике значення надається національній самобутній культурі та організаційному розвитку.
Процес утвердження партійного плюралізму в західних областях України відбувався не лише в напрямку створення нових партійних інституцій, що в цілому було характерним явищем для України. Специфікою регіону було відродження так званих "історичних партій", які наприкінці 80-х років, пристосовуючись до нових суспільно-політичних реалій, намагалися репрезентувати традиційні цінності й ідеології.
Розірваність в політичних традиціях не заважає ідеологічним пошукам ідентичності, родоводу як об'єктивних детермінант виникнення партій. Свою ідеологічну єдність з попередніми структурами неодноразово наголошували лідери УРП, УНП та ін.
Про посилення інтересу до історичних попередників свідчить і той факт, що в регіоні здійснювалися спроби відродження партій міжвоєнного періоду. В грудні 1995 року на IV звітно-виборній конференції Івано-Франківської обласної організації ДемПУ відновлення УНДО (найвпливовішої політичної сили на західних теренах України в міжвоєнний період) в нових умовах визначено "чи не найважливішим завданням, яке стояло перед партією" [88].
Проблеми пошуку "історичного аналогу", власної політичної спадщини неодноразово порушували на своїх з'їздах сучасні українські соціал-демократи та ліберали. Зокрема СДПУ(о) вважає себе послідовницею кращих традицій українського демократичного руху XIX-XX ст. [89, с. 427].
Крім легітимізації це додає партіям авторитету, допомагає у самовизначенні відносно вітчизняних та західноєвропейських партій, дає право використання теоретичних, програмних здобутків українських партій і рухів ХХ ст.
В складних умовах тоталітарного режиму, реальна спадкоємність різних політичних течій українського визвольного руху існувала, в основному, за моделями усної народної творчості, з вуст у вуста, від покоління до покоління. Тобто традиція жила, але "це була традиція народної пам'яті" [90]. Весь попередній довготривалий історичний шлях - це боротьба за виживання нації. Політичне становище початку 90-х років докорінн