Вы здесь

Розвиток економічної науки в Київському університеті (ХІХ - початок ХХст.).

Автор: 
Вернигора Людмила Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002994
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОГЛЯДИ ПРЕДСТАВНИКІВ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ НА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ З ПОЗИЦІЙ ПЕРСОНІФІКОВАНОГО, ПРОБЛЕМНОГО І ХРОНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

2.1. Питання методології в творах економістів Київського університету

Одна з характерних особливостей розвитку проблем економічної теорії вченими Київського університету - визначення ними першочергового значення питань методології досдідження і їх вивчення.
Уже в перших своїх працях І.В.Вернадський ставив перед собою завдання дати наукове визначення предмета політичної економії і розкрити природу та функціонування економічних законів. На його думку закони економіки є вічними, універсальними, відповідають природі людини. Тобто вчений дотримувався точки зору про об"єктивний характер економічних законів. Але він вважав, що умови для дії законів створюються лише в капіталістичній ринковій економіці. Це типова лля класичної політекономії точка зору, що абсолютизує економічні закони, надає їм позаісторичного характеру.
Велику увагу І.В.Вернадський приділяв теорії потреб. "У політичній економії, - писав він, - немає, можливо, ні одного предмета, пояснення якого було б так важливе, як потреби. Якби ми не обмежували її коло, вони все-таки залишаються в її межах і при тому тою межею, до якої, як до центру, тяжітимуть всі висновки науки" ?161, c.34?. Отже, вчений розглядав потреби серед найголовніших проблем економічної теорії. Він досліджував погляди на потреби меркантилістів, фізіократів, класиків. І.В.Вернадський дав всебічний аналіз національних, індивідуальних, релігійних та інших потреб. Вчений підкреслював, що потреби - це усвідомлення людського існування, вони завжди природні й здатні до розвитку. "Задоволення людських потреб, яке досягається працею, є метою усієї діяльності людини" ?146, c.151?.
В цілому дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економії, І.В.Вернадський не був зашкарублим ортодоксом. Він відійшов від поглядів А.Сміта на продуктивну і непродуктивну працю. Наприклад, в інтерпретації праці Київський університетський вчений твердив, що в самій її ідеї закладено продуктивну сутність. "Непродуктивної праці немає" ?173, c.45?. Праця, на його думку, головне і єдине джерело багатства. Тут судження вченого хоч і відзначається категоричністю, але допускає можливість різної інтерпритації. Очевидно, що коли головне, то не єдине, а якщо єдине, то не може бути головним. Можливо, він вважав, що у створенні вартості, крім праці, беруть участь також інші фактори.
Значну увагу І.В.Вернадський приділяв обміну. Обмін, на його думку, - це сукупність попиту і пропозиції. При всій поверховості розгляду проблем вартості (цінності) український вчений дав таке її визначення яке значно глибше від марксистських уявлень з цього питання. Розрізняючи слідом за А.Смітом споживну цінність (у І.В.Вернадського, вартість або придатність) і мінову цінність, він разом з тим писав: "Цінність за своєю природою не може бути іншою, крім мінової, тому що без міни не може бути й цінності, може бути тільки придатність або вартість речі. Цінність виражає вже оцінку речі покупцем" ?171, c.282?.
Теоретико-методологічні питання грошей і грошового обігу не були основною проблемою дослідження І.В.Вернадського, проте він висловив щодо них ряд оригінальних думок. Вчений вважав, що гроші не є мірою товару - вони є дещо більше, ніж тільки міра товарів. Гроші мають внутрішню вартість, але думка, що вартість грошей незмінна і постійна, не правильна. Очевидно у цьому питанні вчений пішов далі Д.Рікардо, на думку якого, що вартість грошей визначається співвідношенням попиту на них і пропозиції, як на будь-який інший товар.
На особливу увагу заслуговують розробки Бунге. В економічній літературі вже утвердилась думка, що Бунге, як теоретик та історик економічної науки не був особливо оригінальним. Він виклав свої політико-економічні погляди, трактуючи популярні в його часи деякі ідеї класичної школи, зокрема А.Сміта, доповнив їх концепціями Ж.Б.Сея, Ф.Бастіа та Т.Ч.Кері.
Вчений надавав великого значення розвитку методології політичної економії, правильному визначенню її предмета. "Для того, щоб вирішити, в які курси слід включати політичну економію і з яких мотивів, - писав Бунге, - необхідно визначити місце, котре вона займає в ряду наших знань. На це вказує досить ясно сам предмет її вивчення - відносини, що виникають між людьми, при викритті ними діяльності, що спрямована на виконання корисної праці, як засобу для задоволення наших потреб" ?144, c.26?. На наш погляд достойні уваги у цьому визначенні предмету економічної теорії є підхід з точки зору відносин між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Однак у Бунге подібність з відомим маржиналістським визначенням предмету політичної економії лише зовнішнє, бо головне полягає в тому, що зміст цих виробничих відносин принципово інший.
Викладаючи в університеті політичну економію та статистику, М.Бунге у багатьох своїх працях ставив питання про їх найтісніший зв"язок, необхідність і плідність застосування статистичних методів у політико-економічних дослідженнях. Зокрема він підкреслював: "Не визнаючи різкого розмежування наук і їх надуманої самостійності, ми можемо сказати, що деякі відділи статистики мало чим відрізняються від праць політико-економічних і що більша частина господарських істин добувається нині статистичним шляхом" ?144, c.42?.
Бунге переконаний у тому, що існує органічна залежність між походженням і занепадом суспільних верств і "природними" законами, котрим підпорядковано господарський устрій, успіхами, досягнутими завдяки свободі промисловості та пануванню приватної власності. На його думку, політична економія містить у собі ту теорію законів про майно і про договори, яку даремно шукати в римському праві, або в умоглядних засадах. Вона пояснює сутність власності цінністю створеної корисної роботи, створеної працею, і таким чином, дає власні визначення приналежності результатів праці політична еко