Вы здесь

Вінок сонетів в українській поезії. Генезис та історія розвитку

Автор: 
Якубовська Марія Георгіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U003093
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НА ШЛЯХУ СТАНОВЛЕННЯ НОВОГО ЖАНРУ
2.1 Перші канонічні вінки сонетів
В українській літературі перші сонети, як вважають дослідники, з'явились під впливом A.Міцкевича [24, 90]. Так, у 1830 році в журналі "Вестник Европи" №3 було опубліковано сонет Міцкевича "Аккерманські степи". У тому ж році з'явились "Два сонета малороссийские" Шпигоцького, які, на думку А.Шамрая, становили розширену варіацію сонета Міцкевича "До Лаури". Обидва сонети написані на тему кохання, складалися з двох катренів та двох терцетів. Схема римування відповідає канонічним формам сонета, тобто: AbbA AbbA ccD cDD.
У невеликому літературному доробкові О.Шпигоцького найцікавішим, на думку А.Шамрая, є саме сонети "як перша спроба у нас тої форми, що відродилася в літературі європейській у зв'язку з розвитком романтизму"[184, 61]. Такі перші спроби прищепити сонет українській поезії зразу ж знайшли продовження: на сторінках журналу "Телескоп" (1835 № 12) з'явився сонет Л.Якубовича "До гетьманщини", з сонетами виступають М.Шашкевич ("До***", "Сумрак вечірній"), А.Метлинський ("Бандура"), М.Устиянович ("Побратимові", "Невинність"), М.Писаревcький ("Петрарчина пісня") [21, 49]. Недосконалими з погляду версифікації були й інші тогочасні сонети, як, наприклад, сонет Шашкевича "Сумрак вечерній", опублікований в альманасі "Русалка дністрова".
Сонет написано тринадцятискладовим віршем із схемою римування: АВАВ АВАВ ССD CCD без альтернансу. Вірш позначено романтичним зображенням природи, в чому В.Чапля вбачає також вплив сонетів А.Міцкевича [182, 23].
Трохи пізніше, у 40-х роках ХІХ ст., з'явились і перші цикли сонетів, які П.К.Волинський називає вінками сонетів [21, 49]. Автором їх став Іван Головацький - видавець "Вінка русинам на обжинки", де цикли "Торжество"(1845) і "Семая на чужині весна"(1846) й були опубліковані. Перший цикл "Торжество" має підзаголовок "Сон" і примітку: написано на день народження цісаря Фердинанда І з династії Габсбургів. Зміст циклу, що складається з 12 сонетів - це роздуми про долю рідного народу. Прославляння династії Габсбургів, славослів'я Австрійській імперії можна зрозуміти, звернувшись до тогочасної історії. Приєднання Галичини до Австрії сприймалось різними верствами населення по-різному. Перші заходи австрійського уряду в справі освіти духовенства і освіти взагалі були сприйняті схвально. У Львові у 1784 році відкрито було університет, 1787 року введено в ньому викладання богословських та філософських дисциплін русинською (українською) мовою. Ці та інші заходи уряду, після польського режиму, сприяли поширенню австрофільських настроїв серед галицько-української інтелігенції. Звідси й симпатії І.Головацького до цісарської династії Габсбургів, за правління якої надавалася можливість для освіти рідною мовою, зокрема для підготовки духовенства з вихідців з села, які б володіли мовою місцевого населення.
Щодо віршової форми, то цей цикл написано силабікою: дванадцятискладовий вірш чергується з одинадцятискладовим. Схема римування у більшості сонетів така: AbAb AbAb CdC dEE. В основі циклу наявна фабула, композиція розгортається за законами епічних творів, і фактично цей цикл належить до жанру ліро-епічної поеми, написаної 14-рядковою строфою - сонетами.
У другому циклі, що об'єднує 10 сонетів, від сонета до сонета йде наростання ліричних мотивів - роздуми про зв'язок з рідним краєм, про почуття туги за ним, про взаємини між земляками. Нарощується, підсилюється морально-етична проблематика: почуття туги за батьківщиною.
Ці два цикли далекі ще від тих строгих правил канонічного вінка сонетів, що були визначені в італійській поезії ХVІІ ст. Подібні цикли під назвою "корона" відомі були в італійській поезії ХV - ХVІ ст. ст., про що писав у названій праці Крещімбені. Зустрічались такі вінки-цикли і в інших літературах Європи. Так, наприклад, у Генріха Гейне є вінок з трьох сонетів з посвятою поетові, історику літератури, критику і перекладачеві Августу Шлегелю (Sonettenkranz an A.W.Schlegel), вінок з 2 сонетів - своїй матері Б.Гейне. [195, 85-87].
Канонічні українські вінки сонетів з'явились, очевидно, під впливом російських. Цікаво, що місцем їх появи був Чернігів, і створені вони були в одному році, але доля у цих вінків, як і у їх авторів, була різною. В одному і тому ж 1918 році написав і опублікував свій вінок сонетів у "Літературно-Науковому Віснику" (Кн. VІІ - VІІІ) Михайло Жук. Інший вінок, що також був написаний у 1918 році, належав чернігівському поетові Аркадію Казці і мав назву "Аргонавти", а з'явився друком лише у 1989 році - через 60 років після трагічної загибелі його автора [25, 115].
Перший український вінок сонетів створив М.І.Жук (1918 р.). На цей час були вже опубліковані "Сонетний вінок Ф.Прешерна в російському перекладі Ф.Корша і з його передмовою [81], перший оригінальний твір Всеволода Чешихіна "Венок сонетов на могилу М.Е.Салтыкова", написаний в 1890 році й опублікований в 1894 р. [183], а також вінки талановитих поетів В'ячеслава Іванова, Максиміліана Волошина, Костянтина Бальмонта, Валерія Брюсова. Нова поетична форма з'ясовувалась, крім супровідного слова Ф.Корша, в статті Ар.Горнфельда "Сонет" [40, 860], а також найповніше у брошурі А.Степович "К столетию рождения словенского поэта Франца Ксаверия Прешерна" [158].
Першою літературознавчою працею, в якій розглядалась структура "Вінка сонетів" М.Жука, був нарис В.Чаплі "Сонет в українській поезії" [182]. Автор нарису зауважив, що вінок сонетів - цікава форма, але "через свою велику складність" навіть у європейській поезії трапляється рідко. В.Чапля визначив розмір вінка сонетів М.Жука - п'ятистопний ямб, відзначив, що римування в ньому "канонічне і витримане" [182, 51]. Для кращого уявлення про будову вінка сонетів він навів перші та останні рядки кожного сонета від 1-го до 14-го, щоб наочно показати, як з тих перших рядків постає 15-й сонет - магістрал, який тут же подається повністю, а в "Додатках" навів текст всього вінка [182, 71-79].
Нині, коли теорія в