Вы здесь

Маркери ендотоксемії при гнійно-запальних процесах

Автор: 
Куценко Олена Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U003268
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Клінічна характеристика хворих і методи дослідження

2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих.
Робота виконана на клінічних базах кафедри анестезіології й інтенсивної терапії КМАПО ім.П.Л.Шупика: у Республіканському центрі інтенсивної терапії сепсису, відділеннях інтенсивної терапії Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги і Міської клінічної лікарні №3. Також, за домовленістю про спільну роботу, на базах 5-го хірургічного відділення НДІ серцево-судинної хірургії і відділення інтенсивної терапії МНПО МЕДБУД.
Для виконання поставлених цілей і задач було обстежено 110 хворих, з яких були відібрані 87 у віці 17-43 років; за статтю - 24 жінки, 63 - чоловіки. Обстежувані хворі склали досліджувану групу. Для дослідження було виділено чотири нозологічні форми: 1.Інфекційний ендокардит (ІЕ) - 40 осіб;
2. Політравма 15 осіб; 3.Абдомінальна патологія (перитоніт) - 22 особи;
4.Системні захворюванняя в стадії загострення (СЗ) - 10 осіб.
Інфекційний ендокардит та системні захворювання входять до групи патологій із спільною назвою лихоманки неясного генезу (ЛНГ). Діференційна діагностика цих двох патологій часто буває складною. До того ж, інфекційний ендокардит існує в вигляді двох форм: інфекційний ендокардит в активній фазі та інфекційний ендокардит в неактивній фазі. В пропонованому дослідженні обстежувались хворі обох форм інфекційного ендокардиту. Таким чином, чотири нозології склали п'ять дослідних груп:
1.Інфекційний ендокардит в активній фазі (ІЕа)
2.Інфекційний ендокардит в неактивній фазі (ІЕн)
3.Політравма (ПТ)
4.Абдомінальна патологія (перитоніт)(АП(пн))
5.Системні захворюванняя в стадії загострення (СЗ)
У всіх хворих перебіг захворювання супроводжувався розвитком синдрому системної запальної відповіді. (ССЗВ). У 62 хворих розвиток синдрому спостерігався на тлі бактеріального компоненту в патогенезі захворювання (інфекційний ендокардит активний (ІЕа), інфекційний ендокардит неактивний (ІЕн) та абдомінальна патологія, ускладнена перітонитом (АП(пн)). Наявність бактеріального компоненту підтверджувалась позитивною бактеріальною гемокультурою, бактеріальною культурою, висіяною з рани або гістологічним підтвердженням гнійного процесу.
У 25 хворих розвиток ССЗВ супроводжував патологію небактеріального походження (системні захворювання (СЗ) та політравма (ПТ)).
Тяжкість перебігу синдрому визначалась відповідно до критеріїв Міжнародної погоджувальної комісії і характеризувалась наявністю двох або більше провідних симптомів:температура тіла >380С, або 90 за хв.; ЧД>20 за хв., або Ра СО2 12000, або 10% (Боун Р.,1996 р.,Кузін М.І.,2000 р.).
Всім хворим проведений повний комплекс клініко-біохімічних обстежень. За даними клінічних та клініко-біохімічних обстежень проведена клінічна оцінка тяжкості стану в обстежуваних групах за шкалою SAPS.
Вибір хворих з різними нозологічними формами був обумовлений такими причинами. Зважаючи на пропоновану в літературі теорію про системну запальну відповідь, що має однотипні клінічні прояви і подібний механізм розвитку, незалежно від етіології захворювання, можна припустити, що за умови підбору хворих з різною патологією, але з клінічними проявами відповідними прийнятим критеріям ССЗВ [73,110] можна одержати однакову картину показників крові у випадку, якщо теорія про спільність механізму розвитку правильна і відмінні показники в випадку особливостей механізмів розвитку для гнійно-запальних процесів. Шляхом порівняння клінічних ознак, можна спробувати знайти ті ознаки або їх сполучення, які можуть бути характерними для гнійно-запальних процесів. Крім того, кожна з даних нозологічних форм, на наш погляд, може представляти своєрідну модель певної ланки механізму розвитку ССЗВ.
Інфекційний ендокардит - захворювання, зпричинене інфекційним агентом, характеризується ураженням ендотеліальної поверхні серця з формуванням так званих вегетацій і клінічно проявляється тривалою, погано підлягаючою медичній корекції лихоманкою; часто - позитивною гемокультурою; у випадку довгострокового перебігу процесу - периферійними васкулітами; частими пневмоніями, спленомегалією, можливими емболічними маніфестаціями, локалізація яких залежить від поразки правих або лівих відділів серця. У даному випадку привертає увагу близькість гнійно-запального процесу до системи циркуляції [85,90]. Беручи до уваги те, що ендокард - своєрідне продовження ендотелія можна розглянути дану патологію як своєрідну модель розвитку запальної реакції і системної відповіді внаслідок мікробної поразки судинної стінки.
Хворі інфекційним ендокардитом склали дві групи - інфекційний ендокардит в активній фазі (ІЕа) і інфекційний ендокардит у неактивній фазі (ІЕн). Активність процесу визначалася за Стенфордскими критеріями і операційними знахідками [90]. Керуючись Стенфордским критеріям інфекційний ендокардит вважається активним у випадку наявності однієї з наступних ознак:
1.Виявлення активного вальвулиту під час гістологічного дослідження матеріалу, який одержується під час операції чи аутопсії;
2.Позитивний результат дослідження гемокультури;
3.Непідлягаюча корекції лихоманка.
За активністю процесу, тяжкістю стану, тактикою лікування (оперовані, неоперовані) і клінічним результатом хворі були розподілені таким чином (табл.2.1.1)

Таблиця 2.1.1
Розподіл хворих у групі з інфекційним ендокардитом за
статтю, віком, тяжкістю стану, клінічному результату

Групи хворих на інфекційний ендокардит
ІЕ а (n=16) ІЕ н (n=24) Прооперовано 12 8Клініч