Вы здесь

Стан, продуктивність та відтворення букових насадженьна Західному Поділлі

Автор: 
Попадинець Ігор Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000327
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Об’єкти досліджень
Об’єктами наших досліджень були букові насадження Західного Поділля, що
зростають на східній межі поширення бука європейського. Дослідженнями охоплені
ліси природного заповідника “Медобори”, Кременецького, Бучацького,
Чортківського, Бережанського і Тернопільського держлісгоспів ДЛГО
“Тернопільліс”, Ярмолинецького і Кам’янець-Подільського держлісгоспів ДЛГО
“Хмельницькліс”, Бродівського і Золочівського держлісгоспів ДЛГО “Львівліс”.
Для порівняльної характеристики продуктивності букових лісостанів, що зростають
на Західному Поділлі та в інших географічних регіонах, об’єктами досліджень
були взяті також насадження бука європейського на Опіллі (Львівський ДЛГ),
Розточчі (Львівський ДЛГ, Страдчівський навчально-виробничий лісокомбінат,
природний заповідник “Розточчя”), Малому Поліссі (Жовківський ДЛГ), Буковині
(Сторожинецький ДЛГ), у Прикарпатті (Коломийський, Болехівський і Самбірський
ДЛГ), Закарпатті (Свалявський, Довжанський і Хустський ДЛГ).
Західне Поділля займає, по-суті, чотири фізико-географічні райони – Вороняки,
Товтровий кряж, Тернопільську рівнину і Кременецький кряж (рис. 2.1). Перші три
райони належать до Західно-Подільського лісостепу, останній – до
Північно-Подільського [111].
Вороняки займають північну окраїну Західного Поділля. Вони є
структурно-денудаційним дуже розчленованим горбогір’ям [216], у третинних
відкладах якого переважають піски, малопотужні пісковики та глинисті мергелі —
породи ерозійно відносно не витривалі [45]. Абсолютні висоти горбів і гряд
часто досягають 350-400 м (максимальна висота 404 м). На північ, у бік
алювіально-зандрової рівнини Малого Полісся, Вороняки обриваються високим (до
150-200 м) уступом, а на південь, у бік Тернопільської рівнини, знижуються
плавно [44]. Північна частина Вороняк, на відміну від інших районів
Гологірського пасма, характеризується наявністю значної кількості останців
[45], серед яких порівняно різко у рельєфі виділяються Почаївська гора,
Підкамінь, Білий Камінь; загалом же останці характеризуються м'якими обрисами і
невеликими відносними висотами. У ґрунтовому покриві Вороняк переважають сірі
лісові грунти, невеликі площі займають опідзолені чорноземи.
Рис. 2.1. Фізико-географічні райони досліджень на Західному Поділлі
1 – Вороняки; 2 – Кременецький кряж; 3 – Товтровий кряж;
4 – Тернопільська рівнини
Кременецький кряж — це структурно-денудаційна горбогірна місцевість з
останцями, ярами і балками. Довжина його 25 км, ширина 12-20 км [216]. У
ландшафті північної окраїни Подільської височини він є продовженням Вороняк і
багато у чому подібний до них. Горби Кременецького кряжа різко асиметричні:
їхні північні схили круті й урвисті, а південні — дуже пологі [46]. Вершини
горбів куполоподібні, абсолютні висоти багатьох з них перевищують 400 м
(максимальна висота сягає 408 м), відносні висоти становлять 100-200 м [216]. В
основі горбів лежать мергелі, місцями чиста, так звана писальна, крейда [46].
На них залягають глини, кварцеві піски, пісковики, вапняки [216]. Вершини
вкриті глинисто-піщаними відкладами неогенових морів і оповиті плащем
лесовидних суглинків, які утворюють материнські породи сучасних грунтів.
Місцями крейдяні мергелі, пісковики і вапняки виходять на денну поверхню
горбів, утворюючи мальовничі круті схили [46]. Балки та яри крутостінні, з
вузькими днищами. Крутостінність ярів і балок зумовлена твердими крейдяними
мергелями і піщанистими вапняками. У східній частині кряжа балки дещо
виположені [206].
У ґрунтовому покриві Кременецького кряжа переважають сірі і світло-сірі лісові
грунти [216], на всіх схилах останців, незалежно від експозиції, вони сильно
еродовані. На південній окраїні району, де рельєф менш розчленований, ґрунтовий
покрив представлений опідзоленими чорноземами і сірими лісовими грунтами, вони
слабо еродовані [206].
Товтровий кряж є своєрідним фізико-географічним районом, який не має аналогів в
Україні. Генетично він є відпрепарованим бар'єрним рифом, утвореним
колоніальними організмами (літотамнієвими водоростями, мшанками, устрицями і
коралами), які жили у морях тортонської і сарматської епох. Вздовж Подільської
височини цей кряж у вигляді яскраво вираженого валу з багатьма боковими
відгалуженнями простягається з північного заходу на південний схід майже на 200
км [44,47], ширина його становить 3-15 км [169]. У рельєфі товтрова гряда
виступає у вигляді ланцюга горбів з абсолютною висотою 400-436 м. Над поверхнею
рівнин, які прилягають з південного заходу і північного сходу, товтрові горби
піднімаються в середньому на 50-60 м, а на ділянці від р. Збруч до м.
Кам'янця-Подільського — до 100 м [44,47]. Загалом гряда має асиметричну будову
— південно-західні схили круті, а північно-східні – пологіші [169]. Головна
товтрова гряда має плоску вершину і досить круті схили. На вершині, як правило,
залягає малопотужний шар суглинків, з-під яких на денну поверхню часто
виступають рифові вапняки. По обидва боки від головної гряди, на відстані 3-5
км розкидані товтрові горби, іноді згруповані у невеликі кряжики. Такі
ізольовані горби здебільшого мають гострі скелясті вершини і пологі схили,
вкриті лесовидними суглинками [44,47]. Гостроверхі гряди бічних товтр скелясті,
з підніжжями, вкритими щебенистим делювієм і лесовидними суглинками; невисокі
рифові масиви аж до вершини вкриті лесовидними суглинками. На міжтовтрових
рівнинах залягає досить потужний шар лесовидних суглинків [48].
Головна товтрова гряда вкрита переважно перегнійно-карбонатними грунтами,
верхні частини схилів