Вы здесь

Українське музичне життя Перемишля (1919 - 1999)

Автор: 
Попович Ольга Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000538
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В ПЕРЕМИШЛІ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ (1919-1939)
2.1. Історично-політичні обставини та умови культурної діяльності ураїнського
суспільства в Перемишлі міжвоєнного періоду.
Період міжвоєнного двадцятиліття був для українського суспільства Перемишля під
оглядом культурної діяльності надзвичайно активним та цікавим.
Як вище згадано після “золотого” ХІХ століття, коли виникли тут професійні, а
згодом самодіяльні форми музичної діяльності, вибухла перша світова війна.
Воєнні події майже цілковито призупинили творчу активність української громади
Перемишля. Тільки з приводу створення ЗУНР на коротко засяяв оптимізм.
У 1919 році українці Перемишля опинилися у польській державі. Програна
українсько-польська війна, втрата державності, а також обмеження у політичній
та культурно-освітній сферах, не давали українцям великих шансів для музичного
розвитку у всій Галичині: Практикувалася заборона концертів і діяльності
диригентів при читальнях “Просвіти” (...) судові розправи над музикантами, які
пропагували рідну музику (...), зняття цензурою з концертних програм творів,
які видавалися нелояльними [49 – т. ІV, c. 546]. В документах Державного архіву
Львівської області знаходимо звіти повітового слідчого відділу поліції
в Перемишлі з 30-х років, в яких небезпечною вважається “виняткову громадську
активність” передових українців Перемишля (Т. Кормоша, Б. Загайкевича та інших)
[5]. У таких умовах музичне мистецтво ставало виразником національної
самосвідомості, засобом консолідації українців, що виявлялося у різних
суспільних формах. Чим більший політичний тиск справляла влада на народ і його
права, тим більшим було і загальне культурне піднесення [49 – т. ІV, c. 547].
Також Перемишль повернувся до плекання своїх давніх традицій. Працювали тоді
українські товариства та інші організації і установи, які проводили або
підтримували (як, наприклад банки) культурно-освітню діяльність. Деякі з них –
школи, товариства, як наприклад “Перемиський Боян”, “Руська Бесіда”,
“Просвіта”, засновані ще перед Першою світовою війною, продовжували свою працю.
Виникали також нові, зокрема, філія Музичного інституту ім. М. Лисенка,
Драматичне товариство ім. Лесі Українки та інші.
Праця місцевої громадськості, збагачена концертними виступами гастролюючих
артистів і мандрівних театрів, відзеркалювала яскраву картину різноманітних
форм, жанрів та художніх рівнів музичного мистецтва.
2.2. Музична діяльність українських культурно-освітніх організацій та
навчальних закладів у міжвоєнному Перемишлі
2.2.1. Музично-співацьке товариство “Перемиський Боян”. Однією з організацій,
яка успішно продовжувала свою діяльність було Музично-співацьке товариство
“Перемиський Боян”, яке у міжвоєнному періоді користувалося, до 1937 року,
приміщеннями Народного дому. З цього року, коли директором Музичного інституту
став Є. Цегельський, домівкою “Бояна” були гостинні пороги інституту[lv].
Диригентами хору в міжвоєнному часі були: Б. Вахнянин, Й. Кліш, Павло
Волянський[lvi], Олександр Чубинський[lvii], В. Витвицький та Володимир
Вітошинський[lviii], а акомпанували “Боянові” професори Музичного інституту:
О. Ціпановська, Володимира Божейко[lix], Ірина Негребецька[lx] та Я. Поповська.
Під батутою Волянського – пише Є. Цегельський – дійшов цей хор до великої
майстерности і своїми концертовими виступами зєднав собі велику славу [58 – c.
322]. Особливі заслуги для підняття художнього рівня “Перемиського Бояна”
належать В. Витвицькому, який згадує, що: Цей хор мав за собою доволі довгу і
славну історію. За моїх часів це був великий, численний мішаний хор, з яким
можна було братися за виконання й складніших творів [39 а) – c. 49]. Є.
Цегельський пише, що Витвицький впровадив в репертуар “Бояна” складні твори
сучасних українських композиторів: С. Людкевича, В. Барвінського, Л.
Ревуцького, В. Косенка, М. Леонтовича, К. Стеценка і М. Колесси [58 – c. 322].
Ці думки підтверджує перемиська преса. У газеті “Український Бескид” читаємо:
Заходом Товариства “Боян” відбувся в неділю, 15 березня (1936), традіційний
концерт у честь Т. Шевченка в салі Народного Дому в Перемишлі. Концерт пройшов
з повним успіхом при виповненій салі. (...) Хор “Бояна” під диригентурою п. Др.
В. Витвицького йде вперед семимилевими кроками і запрезентувався дуже гарно
виконанням хоч і тяжких творів (Людкевича – “Заповіт”, “Кавказ” і Барвінського
– “Шевченкова хата”) [95 б) – ч. 12]. Уточнення репертуару вносить Мар’яна
Зубеляк [39 – c. 4], беручи до уваги спогади В. Витвицького: З більших
композицій, виконаних за мого диригування, пригадую перед усім дві перші
частини кантати-симфонії “Кавказ” – слова Тараса Шевченка, музика Станислава
Людкевича. На моє прохання, композитор переніс оркестрову партію першої частини
на фортепіяно в чотири руки, і так ми її виконували. Фортепіянова партія була в
руках двох першорядних піяністок: Ірини Негребецької й Олени Яцишин[lxi]. З
творів Барвінського ми виконали великий “Заповіт” на слова Шевченка і кантату
“Наша пісня, наша туга” [39 а) – c. 49]. Дальше В. Витвицький пише, що на тому
концерті був присутний С. Людкевич, який особисто знайомився з новою версією
свого твору. Музична індивідуальність В. Витвицького внесла свіже дихання в
музичну атмосфепу Перемишля. Постать відомого українського музикознавця і
композитора оживила творче життя, а “Боян” пережив своєрідий ренесанс. Коли
оцінюємо заслуги В. Витвицького для “Перемиського Бояна” незрозумілим стає, що
після таких блискучих ефектів диригент змушений був залишити хор, про що
читаємо у його спогадах: У моїй диригентській праці з “Перемиським Бо