Вы здесь

Взаємовідносини політики і релігії в соціокультурному просторі (соціально-філософський аналіз).

Автор: 
Євдокимова Тетяна В`ячеславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000645
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Політика та релігія в період радикальних трансформацій суспільства: можливості
і межі взаємодії
2.1. Взаємодія політичних і релігійних структур: тенденції і межі секуляризації
і десекуляризації
У кризові періоди розвитку суспільства, коли трансформації піддаються самі
засади життєустрою людей – ідеали, світоглядні установки, цінності, – значно
зростає роль і значення політики і релігії. Змін потребує й методологія, яка
фактично штучно розмежувала соціальні науки, зорієнтовані на вивчення структур,
загальних зв`язків і закономірностей, і гуманітарні, з їхньою спрямованістю на
конкретно-індивідуальний аналіз подій і явищ суспільного життя, взаємодію
особистостей.
Сьогодні по-новому постає одне з головних питань суспільного розвитку людини –
її соціальність. Зміни в буденних і теоретичних визначеннях можна розглядати як
зміни діяльнісно-практичних форм, структур, їх буттєвих засад. Переоцінка тих
форм і засобів, які допомагали суспільним наукам описувати соціальність,
тенденції її перетворення по-різному виражаються в оцінках радикальних
поворотів історії.
За своєю суттю соціалізація – це рух, процес, а не низка локальних дій з
присвоєння результату індивідами. Важливо розуміти соціальність і як осягнення
усієї сукупності соціальних впливів світового рівня цивілізаційності,
загальнолюдських якостей і як ставлення до всього самого індивіда, актуалізацію
“я” через розкриття особистих можливостей, потенціалу кожної особистості.
Головним критерієм соціалізації особи тому є не пристосування, конформізм, а
ступінь незалежності, самостійності, ініціативності, незакомплексованості, що
проявляється в реалізації соціального в індивідуальному і забезпечує
соціокультурне відтворення людини і суспільства водночас.
Зважаючи на ці зміни, в дослідженні акцентується увага на нових даних
соціальної практики. В процесі аналізу взаємовідносин політики і релігії як
специфічних форм соціокультурної реальності необхідно простежити, яким чином ці
зміни відобразилися на функціонуванні політичних структур (політичної
свідомості, політичної ідеології, політичної діяльності, політичних партій),
визначити особливості взаємин з релігією і релігійними структурами, тенденції
політизації суспільного життя взагалі і релігійного зокрема.
Зауважимо, що, не дивлячись на значну кількість праць з питань політичної
свідомості, політичної культури та ін., ці структурні елементи і їх
інтерпретації залишають багато не проясненого. Так, говорячи про політичну
свідомість, часто мають на увазі суспільну свідомість без виокремлення її
специфіки. З поля зору дослідників випадають такі важливі чинники, як
психологія політичних суб`єктів, рівень культури, соціологічні, етичні чинники.
Тільки в останній час створюються у нас такі самостійні дисципліни як політична
філософія, політична етика тощо.
Релігія як частина історичної і національної традиції проймає усе культурне
надбання народу. Це відображується і на характері політичної культури. В
історії відомі випадки, коли під час становлення нації або сходження того чи
іншого народу з`являлись концепції, які проголошували його богообраність,
наприклад, іудеї, США, свого часу мала державну підтримку концепція “Москва –
третій Рим” тощо. Це сприяло не тільки підйому культури і державності взагалі,
а й мало свій вплив на становлення політичних традицій. Релігійний і
соціокультурний традиціоналізм, наприклад, часто межує з політичним
консерватизмом.
Коли звичайний спосіб життя піддається небезпеці, тоді моральні і релігійні
норми стають опорними точками його захисту. Відомо з історії, що надмірний
вплив релігії на політику та державу обумовив виникнення в багатьох країнах
Західної Європи клерикальних партій, а в азіатських – мусульманських,
проіндуїстських тощо. Релігійні цінності в умовах втрати і руйнування головної
суспільної ідеї чи ідеалу можуть впливати на значну кількість людей позитивно,
одухотворено, люди можуть знаходити втіху в релігійній вірі. В умовах тривалого
панування секуляризованого світу з`являється масова втома від безвір`я, звідси
–пошуки віри як особистих духовних прагнень.
Важливим методологічним аспектом вивчення політики є вирішення питання про
співвідношення політики і ідеології. Створюючи політичні проекти, програми
суб`єкти політики формують основний комплекс політичних цілей. Будь-яка
політична програма є перенесенням у площину реальної практичної діяльності
ідеологічних концепцій і відображенням соціально-політичних інтересів тієї чи
іншої суспільної групи. А дії, які виходять з політичних програм, належать до
сфери перетворення соціально-економічних відносин за допомогою різних
політичних форм і методів, котрі притаманні даному політичному суб’єктові і
історичній добі.
Ідеологія може бути інструментом політики, про що свідчить формування
суспільних позицій, які сприяють реалізації політичних цілей через поширення
впливу тієї чи іншої ідеології. (Деідеологізація є також певною ідеологічною
концепцією). В таких умовах важливого значення набуває питання про форми і
умови володіння, контролю і управління засобами масової інформації, системою
освіти, культури, надання їм плюралізму та більшого динамізму.
Важливими структурними елементами політики виступають політична свідомість,
політична діяльність, політичні організації. Зв`язок політичної свідомості,
особливо політичної ідеології та політичної діяльності, настільки тісний, що
донедавна ідеологія та політика ототожнювались. Хоча насправді їх ототожнювати
не можна. Ідеологія належить до царини суспільної свідомості, а політика поряд
з формуванням цілей, установок пе