Вы здесь

Правове регулювання безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України

Автор: 
Прієшкіна Ольга Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000679
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Інститути та організаційно-правові форми реалізації безпосередньої демократії в
місцевому самоврядуванні
2.1. Загальна характеристика та зміст форм безпосередньої демократії
Як уже зазначалося, відповідно до Конституції України (ст. 140) місцеве
самоврядування є правом територіальної громади – жителів села або добровільного
об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Оскільки місцеве самоврядування виступає, насамперед, як вираження
самоорганізації, і самостійної діяльності, самодисципліни громадян (жителів
певної території), то його формування як цілісної системи в рамках усього
товариства має відбуватися в першу чергу на її нижчих рівнях, в первинних
осередках [67].
У зв'язку з цим у системі місцевого самоврядування основним продуцентом його
інтересів є місцеве співтовариство, визначене як територіальний колектив
(громада).
Місцеве самоврядування становиться соціальним середовищем, в рамках якого за
допомогою цієї ж демократії проходять процеси утворення, формування,
інституціалізації певних управлінських структур, а також визначених форм
самоорганізації громадян, які проживають на певній території, необхідних для
вирішення своїх власних проблем.
Більш виразне і яскраве закріплення ролі демократії можна побачити в
конституційному визначенні місцевого самоврядування, зокрема, в вищезазначеній
статті 140 Конституції України.
Звідси, дуже актуальною становиться проблема становлення та реалізації різних
форм демократії, взагалі, та форм безпосередньої демократії, зокрема, в сфері
місцевого самоврядування.
Мова перш за все, йде про становлення форм безпосередньої демократії, які прямо
сприяють формуванню та структуруванню муніципального організму, а також
реалізації волі та інтересів членів територіальної громади пов'язаних з
вирішенням їх повсякденних і життєвих проблем проживання, само – і групової
реалізації в сфері локальної демократії.
В науці вітчизняного конституційного права існує традиційний підхід до градації
форм демократії в залежності від форми волевиявлення народу. Цей же підхід
закріплюється і в конституційному законодавстві України : Чинна Конституція
України (ст. 5) визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в
Україні є народ.
Здійснення влади народом відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і
через органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином,
Конституція України не тільки проголошує загальне і повне народовладдя (ст. 7),
але і форми демократії – безпосередню та представницьку.
Слід зазначити, що в основі здійснення безпосередньої влади територіального
колективу лежить безпосередня демократія як спосіб реалізації цієї влади, а
місцеве самоврядування виступає в якості організаційно-правової форми її
реалізації. Адже безпосередня демократія – це природне право народу, вона
з'явилася раніше за представницьку. Демократія як форма суспільного буття і
політичної організації суспільства створює найсприятливіші умови для
життєдіяльності людини та розглядається як цивілізований виклик і основа
всесвітнього реформування українського суспільства [68].
Рішення інститутів представницької демократії, як правило, можуть бути
скасовані актами безпосередньої демократії, а акти безпосередньої демократії не
потребують будь-якого затвердження. Шляхом безпосередньої демократії
приймаються, насамперед, найважливіші нормативно-правові акти: конституції,
закони щодо внесення до них змін та інші правові акти, які
безпосередньо-висловлюють волю народу як акти і норми прямої дії.
За своєю суттю безпосередня демократія відповідно до положень Конституції (ст.
ст. 5, 36, 69 та ін.) є, насамперед, прямим волевиявленням народу, зокрема
шляхом таємного голосування, або волевиявленням, вираженням волі через
політичні партії, засоби масової інформації та інші складові механізму
безпосередньої демократії, які сприяють формуванню та вирішенню політичної волі
громадян.
Безпосередня демократія – це самостійна реалізація народом власної волі щодо
власних інтересів, власної долі або щодо інших народів і держав за їхньої
згодою при сприянні політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму
безпосередньої демократії або без них. Надзвичайно важливим для розуміння суті
безпосередньої демократії є врахування того, що відповідно до змісту
Конституції безпосередня демократія як волевиявлення народу може здійснюватися
як народом в цілому, так і його певними частинами або спільнотами, яке
здійснюється шляхом волевиявлення українського народу в цілому, зокрема в разі
проведення парламентських і президентських виборів, всеукраїнських референдумів
тощо.
Водночас офіційним волевиявленням народу вважається: волевиявлення окремих
спільностей (територіальних громад, трудових колективів), зокрема, місцеві
вибори і місцеві референдуми є волевиявленням територіальних громад і нерідко
називаються проявами локальної місцевої демократії; волевиявлення суб'єктів
референдної ініціатива щодо всеукраїнського референдуму (3 млн. громадян
України); волевиявлення виборців за місцем роботи або проживання у визначеній
законом кількості [69].
За змістом безпосередня демократія відповідно до Конституції України – це
формування органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 71),
прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення
(ст. 72-74), гарантування (охорона) конституційного ладу (ст. 5), захист
суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення її