Вы здесь

Економіко-математичне моделювання діяльності суб'єктів паливно-енергетичного комплексу України

Автор: 
Грищук Римма Тарасівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U000804
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА КОМПЛЕКС МОДЕЛЕЙ ЦІНОУТВОРЕННЯ ВЕКСЕЛІВ ТА АКЦІЙ У
ФІНАНСОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ
2.1. Моделі ціноутворення векселів, що приймаються в сплату за енергоносії та
електроенергію
Як вже було сказано у попередньому розділі, важливе місце серед
економіко-математичних моделей належить моделям ціноутворення. За допомогою
таких моделей відбувається прогнозування кон’юнктури ринку, аналіз
інвестиційних проектів, управління фінансами. Економіко-математичне моделювання
в ціноутворенні – це переклад досліджуваних об’єктів ціноутворення з мови
економіки на мову математики. Цей процес пов’язаний із значними складностями,
які, в основному, обумовлені економікою як складною динамічною системою, що
містить велику кількість елементів і зв’язків. Економіко-математичні методи
дозволяють глибше розкрити складні зв’язки і залежності в досліджуваних
об’єктах математики. Цей процес пов’язаний із значними складностями, які в
основному обумовлені економікою як складною динамічною системою, що містить
велику кількість елементів і зв’язків.
На сучасному етапі свого економічного розвитку Україна стала на шлях
відновлення вексельного обігу з використанням простого і переказного векселя.
Міністерство фінансів України у своєму листі «Про порядок випуску і обігу
векселів» від 02.10.91 р. підтвердило, що вексель по своїй суті є засобом
комерційного кре­диту, широко використовується у взаєморозрахунках
товаровиробників як у національних господарствах окремих країн, так і на
міжнародному рівні та підтримало необхідність регулювання вексельного обігу в
Укра­їні «Положенням про переказний і простий вексель», затвердженим ЦВК і РНК
СРСР від 07.08.37р. Дане Положення діє і сьогодні та не протирічить вимогам
закону України «Про цінні папери і фондову біржу», в якому підкреслюється, що
порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.
Національний банк України також визнав за необхідне використовувати
вищенаведене Положення для регу­лювання вексельного обігу в Україні, як таке,
що від­повідає вимогам міжнародного вексельного права (Лист НБУ від 09.09.91. №
16042).
У міжна­родному масштабі, на відміну від нашої країни, вексельний обіг мав
неперервний розвиток та за останнє десятиріччя суттєво розширив сфери
використання, набуваючи нових функцій. Світове співто­вариство консолідувало
зусилля по вдосконаленню Єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р.
Організація Об'єднаних Націй прийняла Конвенцію «Про міжнародні переказні
векселі і міжнародні прос­ті векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)».
Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також відсутність чіткої
законодавчої бази з пи­тань вексельного обігу гальмують ратифікацію приєд­нання
України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції
ЮНСІТРАЛ Ук­раїна підписала 9 грудня 1988 р. Але навіть у випадку прискореного
створення достатньої законодавчо-нор­мативної бази вексельного обігу, що
забезпечує сти­ковку з іншими законодавчими актами України та сві­тового
співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід'ємною складовою
частиною у госпо­дарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо і
добровільно використовувати вексель у фі­нансових відносинах з партнерами.
Вексельний обіг є могутнім механізмом, який за умови правильного використання
буде суттєво впливати на вирішення таких проблем української економіки як криза
неплатежів, взаємозаборгованість та затовареність підприємств. Крім того,
впровадження системи вексельного обігу інтенсифікує діяльність ринку цінних
паперів.
Специфіка такого цінного паперу, як вексель, полягає в тому, що крім власної
ціни купівлі та продажу (котувальної вартості) він також має ціну погашення яка
дорівнює вексельній сумі, що вказана на ньому. Таким чином, з точки зору оцінки
надійності вексельного зобов’язання головним ризиком буде не втрата прибутку за
рахунок спекулятивних коливань ринкової вартості векселя, а неотримання
вексельної суми після настання строку платежу. Тобто, покупця векселю в першу
чергу цікавить одержання за даним борговим зобов’язанням вексельної суми, тобто
платоспроможність відповідальних за векселем осіб. Оскільки за нормами
вексельного права крім головного боржника – платника, усі учасники вексельного
обігу, через яких проходив цей цінний папір є солідарними боржниками за ним, то
чим більший ряд індосаментів, тобто чим довший вексельний ланцюжок, тим більша
надійність цього вексельного зобов’язання. Таким чином, наявність солідарних
боржників (акцептанту, авалісту, індосантів) зменшує ризик векселю. Але
оскільки за нормами вексельного права можливий частковий акцепт або аваль
векселю, то необхідно мати інформацію про суму авалю та суму акцепту. Правда, в
практиці українського вексельного ринку ще не було прецедентів часткового авалю
або акцепту, але вони теоретично можливі.
Корисною інформацією для оцінки надійності вексельного зобов’язання є дані про
загальний обсяг емісії, оскільки цілком зрозуміло, що чим більша кількість
векселів випущена підприємством, тим йому важче забезпечити їх погашення.
Можна зробити висновки, що оцінка ризику неодержання вексельної суми зводиться
до оцінки платоспроможності та фінансового стану зобов’язаних за векселем осіб.
Але в економічній теорії інвестор як правило несе збитки пов’язанні в першу
чергу із зниженням ціни векселя. Оскільки очікувану вартість векселю через
певний проміжок часу можна лише прогнозувати з певною достовірністю, то завжди
існують певні фінансові ризики капіталовкладень в дані цінні папери, але чим
більш “передб