Вы здесь

Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права.

Автор: 
Вихрист Сергій Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U001175
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Юрисдикція як прояв співвідношення міжнародного та
національного права в питаннях видачі
осіб...........................................….80
Процедура видачі
осіб...........................................................................80
Імперативні підстави
невидачі...................................................82
Факультативні підстави невидачі..............................................89
Етапи процесу
екстрадиції.......................................................105
Інститут юрисдикції в міжнародному
праві.....................................122
Імунітет від
юрисдикції......................................................................127
Від імунітету суверена до сучасного розуміння
даного
інституту........................................................................128
Імунітет держави, державного органу,
посадової чи службової особи...........................................…..133
Особистий
імунітет...................................................................136
Принципи кримінально-правової юрисдикції
в міжнародному
праві....................................................................….137
Територіальний
принцип.....................................................….139
Екстратериторіальні принципи...........................................….142
Викрадення осіб як інститут міжнародного
кримінального
права?....................................................................….149
ВИСНОВКИ ДО 2
РОЗДІЛУ.....................................................................….155
ВИСНОВКИ..................................................................................................….158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..163
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Криміногенна ситуація, яка сьогодні склалася у
світі, перетворилася на соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розвитку
рівноправних суверенних держав. У країнах, що розвиваються, спостерігається
небувале зростання злочинності, зумовлене кризовими явищами економічного та
політичного характеру, правовим нігілізмом, відсутністю належного державного
контролю за кредитно-фінансовою, підприємницькою та банківською діяльністю.
Спад виробництва і прогресуюче збільшення цін призвели до падіння життєвого
рівня населення, до безробіття, що в свою чергу зумовило стрімке зростання
кількості крадіжок, пограбувань, розбійних нападів, вимагань, убивств, скоєння
злочинів з корисливих мотивів з використанням вогнепальної та холодної зброї.
Поширилися корупція, “відмивання” незаконно отриманих коштів, злочини у сфері
господарської діяльності. За браком належного фінансування правоохоронні органи
країн, що розвиваються, не в змозі ефективно протистояти організованим
злочинним групам, бандформуванням, кланам та синдикатам наркоділків.
Недостатньо ефективною є боротьба із злочинністю і в індустріально розвинутих
країнах. Організовані злочинні угруповання і тут завдають відчутної шкоди,
насамперед економічним інтересам держав, ставлять під загрозу добробут, життя і
здоров’я громадян. Дедалі більшого поширення набувають злочини з використанням
новітніх високих технологій. Спостерігається тенденція злиття
загальнокримінальної та організованої злочинності; об’єктивним чинником є факт
утворення міжнародних злочинних угруповань.
Досвід правозастосовних органів свідчить, що здійснювані лише на національному
рівні заходи недостатньо ефективні для поліпшення ситуації. З огляду на
обмеженість юрисдикційних повноважень правоохоронних та судових органів окремих
держав об’єктивним чинником є їхня неспроможність подолати феномен злочинності
власними зусиллями. Водночас усвідомлення необхідності міжнародної співпраці
відбувається занадто повільно. Процес прийняття договірно-правових норм, що
регламентують надання правової допомоги у кримінальних справах, затягується на
місяці, іноді роки. Причинами такої млявості, як правило, вважають відмінності
правових систем та розбіжності в національному регулюванні даних питань у
різних країнах.
Одним з найстаріших правових інститутів, із застосуванням яких держави
здійснюють взаємну правову допомогу, є інститут видачі осіб. Але традиційні
підходи застосування екстрадиційних норм на сьогоднішній день потребують
перегляду. Міжнародна співпраця у боротьбі зі злочинністю, в тому числі один з
її видів – екстрадиція, знаходиться у сфері регулювання декількох галузей
права, серед яких можна виділити міжнародне, конституційне, кримінальне,
кримінально-процесуальне тощо. Інститут видачі осіб являє собою певний симбіоз
міжнародного і національного права та однакового забезпечення невідворотності
покарання і дотримання прав людини, в тому числі підозрюваного, обвинуваченого
чи підсудного.
Різні аспекти екстрадиції досліджувалися видатними вченими і практиками Росії,
Радянського Союзу, ряду іноземних держав. Певну увагу даній проблемі приділено
і в українській доктрині міжнародного права. Якщо раніше в дослідженнях
міждержавне співробітництво розглядалося крізь призму ідеологічних інтересів та
міркувань, то сьогодення вимагає об’єктивного і неупередженого висвітлення цієї
проблематики, в тому числі й інституту екстрадиції.
Незважаючи на нагальну необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем,
пов’язаних з екстрадицією, ця тема в науці міжнародного права розроблена
недостатньо. Зокрема, не приділялося належної уваги розмежуванню понять видачі
і передачі осіб, остаточно не визначеним залишається ставлення до викрадення
осіб. У національному законодавстві відсутня єдина правова процедура
екстрадиції, правоохоронні органи від