Вы здесь

"Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки"

Автор: 
Маринкевич Світлана Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001211
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЕКСПРЕСІОНІСТИЧНІ ТА СЮРРЕАЛІСТИЧНІ СТИЛЬОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ПОЕЗІЇ Т.ОСЬМАЧКИ
Перше пореволюційне десятиріччя – так звана доба Розстріляного Відродження в
українській культурі – означене появою диференційованих, зорієнтованих на різні
художні засади численних мистецьких напрямів, груп, шкіл. Поліфонія думок, ще
не притлумлена диктатом офіційної ідеології, свідчила про наявність внутрішньої
полілогічності в тогочасному культурному житті нації. Це була "доба еклектизму"
(Лесь Курбас), яка, проте, відкривала широкі перспективи для пошуку нових форм,
втілення сміливих конструктивних ідей. У 20 рр. ХХ ст. утверджував свої позиції
український футуризм на чолі з М.Семенком; Д.Загул, Я.Савченко, П.Тичина,
В.Ярошенко продуктивно використовували символістські принципи письма; поезія
неокласиків (М.Зерова, М.Драй-Хмари, М.Рильського, П.Филиповича) засвідчувала
художнє переосмислення класичних здобутків світового письменства. Помітними
мистецькими явищами тієї доби були літературні організації, угруповання,
осередки, серед яких "Музагет", "Аспанфут", "Плуг", "Гарт", "ВАПЛІТЕ", "Ланка"
("МАРС"). До складу останньої разом з В.Підмогильним, Є.Плужником,
Б.Антоненком-Давидовичем, Г.Косинкою входив і Тодось Осьмачка. "Ланківців" –
письменників різних творчих уподобань – об’єднувало намагання протистояти
ідеологічному тиску, зберегти незалежність і свободу мислення. Висока
вимогливість до слова, до фахового рівня митця, орієнтація на кращі зразки
світової літератури зближували їхні ідейно-естетичні позиції з неокласиками,
члени "Ланки" солідаризувалися з М.Хвильовим, сприймаючи його дилему "Європа чи
Просвіта?" і заклик рівнятися на "психологічну Європу".
Українська література 20 рр. ХХ ст., ще не позначена внутрішньою заблокованістю
й герметичністю, залежністю від цензури, була відкрита для рецепції художніх
віянь західного світу. На інтелектуальне життя нації мали вплив філософські
концепції Заходу, серед яких теорії Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, книга О.Шпенглера
"Присмерк Європи", перший том якої у 1923 р. з’явився в Україні. Подеколи ідеї
та стильові новації у творах українських письменників навіть передували тим, що
згодом намітилися і оформилися в Європі. Так, у ранній поезії Т.Осьмачки
функціонували образи, художня природа яких відповідала сюрреалістичній техніці
письма, у новелах В.Підмогильного відбилися філософські ідеї, схожі з тими, що
на Заході пізніше були названі екзистенціалістськими.
Панівні позиції в європейському мистецтві перших десятиліть ХХ ст. займав
експресіонізм. З ним як одним з найвиразніших проявів дисгармонійного
світовідчуття художника, як мистецтвом відчаю, крику, насиченим апокаліптичними
візіями, за ідейно-естетичними та стильовими домінантами була суголосна рання
поезія Т.Осьмачки, тому збірки письменника "Круча", "Скитські вогні" та
"Клекіт", з нашої точки зору, доцільно розглянути саме в контексті
європейського експресіонізму.
2.1. Експресіоністичні домінанти в ліриці митця
Філософський дискурс експресіонізму як основа одного з творчих типів
європейської літератури і мистецтва першої третини XX століття визначався
ідейними концептами теорій екзистенціалізму С.К'єркеґора і К.Ясперса,
"філософії життя" Ф.Ніцше і В.Дільтея, феноменології Е.Ґуссерля. Вчення
Е.Ґуссерля про ейдетичну редукцію, що полягає у відмові від реальності як
основи філософського пізнання, виявилося в естетичних та світоглядних засадах
експресіонізму з їх тяжінням до принципів неміметичного мистецтва. "Було б
безглуздям повторювати світ, що вже існує... Найвище завдання мистецтва –
створити його заново" [цит. за: 43, с.22], – проголошував К.Едшмід, ніби
постулюючи думку одного з провідних теоретиків експресіонізму Вільґельма
Воррінґера [250], який писав про те, що в перехідні історичні епохи, що
породжують недовірливе ставлення людини до зовнішнього світу, неминуче
виникають художні твори, автори яких відмовляються від зображення
"незрозумілої" конкретності життя.
Лірика і драматургія експресіонізму тяжіли до відтворення суті людини і речей,
істотного, а не часткового через абстрактні засоби зображення. Така орієнтація
продукувала домінування гіперболізованих абстрактних образів у поезії
Й.Р.Бехера, Ґ.Ґайма, Ґ.Тракля, польських письменників Я.Івашкевича (збірка
"Діонісії") та Ч.Мілоша (збірка "Три зими", "Поема про закляклий час"). Саме
гіперболізм, разом із "бунтуванням, пориванням до незвичайного, грандіозного,
що виявляється у піднесеному стилі, тяжінні до риторичних запитань, вигуків,
пауз" [178, с.152], виділяє С.Родзевич серед найвиразніших стильових ознак
експресіонізму у творчості 20-х років польського поета Ю.Тувіма.
Гіперболізований образ у поезії німецьких експресіоністів виконував функцію
увиразнення окремих художніх деталей зображуваного, як-от:
З темряви небес
Звисає ночі олов'яний склеп
І сплющує будівлі, наче прес
(Ґ.Ґайм "Демони міст"[32, с.75]; Пер. з нім. П.Рихла)
або:
Смертельні зойки матерів.
Їхнім довгим волоссям котиться
Вогненне колесо, кулястий день
Безмежної муки землі"
(Ґ.Тракль "Чистилище"[209, с.18]; Пер. з нім. П.Марусика).
Експресіонізм як фундаментальне художнє явище європейського масштабу розвинувся
не лише в Німеччині та Австрії, а й у Польщі і на Україні. Наявність схожих
стильових тенденцій в європейських літературах В.Жирмунський пояснював
закономірністю загального процесу літературного розвитку. На доказ цього він
наводив "у літературах нового часу ті приклади, коли подібні напрямки, жанри чи
індивідуальні твори з'являлися в різних національних літературах незалежно один
від одного, при відсутності літературного