Вы здесь

Земельне оподаткування у сільському господарстві

Автор: 
Тулуш Леонід Дмитрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001505
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ МЕХАНІЗМУ ЗЕМЕЛЬНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
2.1. Особливості функціонування земельного податку у сільському
господарстві
Проведений в першому розділі роботи аналіз показав, що за економічною природою
земельний податок належить до спеціальних податків. Це передбачає запровадження
його для виконання специфічних функцій (які не в змозі виконати інші податки)
та цільове використання надходжень від сплати.
Більшість економістів, які досліджують проблеми оподаткування, відмічають певну
специфіку функцій податків стосовно сільськогосподарського виробництва. Так, на
думку С. Корюнова, основних функцій податків щодо галузі має бути три [97, с.
27]. Перша функція полягає у вирівнюванні економічних умов господарювання для
всіх сільськогосподарських товаровиробників, які володіють різними за
продуктивністю земельними угіддями, знаходяться в різних природноекономічних
умовах та неоднаково розташовані по відношенню до ринків постачання ресурсів і
збуту продукції (регулююча функція). Друга функція повинна забезпечувати
вилучення частини підприємницького прибутку для фінансування загальнодержавних
витрат, в якому сільське господарство повинно брати участь поряд з іншими
галузями народного господарства (фіскальна функція). Третя функція, що її
повинні виконувати податки в сільському господарстві – регулювання темпів та
стимулювання розвитку галузі (стимулююча функція). Суть стимулюючої функції у
сільському господарстві полягає ще й у тому, щоб через податковий механізм
зацікавити (чи, навпаки, примусити) виробників до відтворення властивостей
основного засобу виробництва у сільському господарстві - землі та раціонального
її використання [104, с. 81].
Разом з тим, переважна частина дослідників переконані, що основною функцією
податків у сільському господарстві повинна бути не фіскальна, а регулююча
(перерозподільна) та стимулююча функції [157, с. 78-79; 154, с. 85-86; 60, с.
33; 180, с. 42]. На їх думку, виконання саме цих функцій спроможне забезпечити
земельне оподаткування, адже вони притаманні самій природі даного різновиду
обов’язкових платежів державі [97, с. 28; 180, с. 42]. Причому, головною,
такою, яка характеризує мету запровадження та основне призначення цього виду
оподаткування, визнається регулююча функція. До висновку про те, що фіскальна
функція не є для земельного податку основною, схиляються й автори монографії
“Податкові системи у сільському господарстві деяких східноєвропейських та
розвинутих капіталістичних країн”, пояснюючи це необхідністю якнайменшого
податкового тиску на товаровиробників, а отже, і на споживачів
сільськогосподарської продукції. На їх думку, народногосподарський ефект, що
виражається в реальному зниженні цін на продукцію галузі в результаті
пільгового її оподаткування, досить часто виявляється важливішим бюджетних
втрат [134, с. 98].
Досліджуючи призначення та характерні функції земельного податку, російський
вчений М. Зенєц виділяє наступні властивості: 1) стимулювання раціонального
використання землі; 2) вирівнювання умов господарювання; 3) акумуляція коштів
на фінансування землеохоронних потреб; 4) фінансування муніципальних потреб
[80, с. 127]. Перші дві з перелічених функцій – різновиди економічної функції
податків, дві останні – різновиди фіскальної функції.
Отже, існування земельного оподаткування у сільському господарстві обумовлено,
на нашу думку, економічною та фінансовою необхідністю. Перша визначається
потребою функціонування в галузі специфічного засобу вирівнювання умов
господарювання та регулювання земельних відносин. Друга ж пов’язана з потребою
у створенні джерела коштів для фінансування цільових завдань.
Економічна необхідність зумовлена тим, що з усієї сукупності податків та
податкових платежів у сільському господарстві лише земельне оподаткування
здатне виконати досить специфічні для податків функції вирівнювання початкових
умов господарювання (створення рівних економічних умов на землях різної якості)
та стимулювання раціонального використання землі (підвищення відповідальності
землевласників за ефективне використання угідь), відповідно і регулювання
земельних відносин [202, с. 57]. Суть стимулюючої функції полягає у тому, що
держава через механізм земельного оподаткування має змогу вплинути на
виробників з метою підвищення ними ефективності використання угідь за
призначенням, здійснення відтворення корисних властивостей (в першу чергу
родючості) основного засобу виробництва у сільському господарстві – землі.
Завдяки такій функції земельний податок є, поряд з орендною платою та ціною
землі, одним з основних, а в нинішніх умовах відсутності ринку землі та
недостатнього рівня розвитку орендних відносин – головним регулятором земельних
відносин.
Вже сама наявність земельного податку стимулює власника до економічно
ефективного використання землі [241, с. 16; 50, с. 3]. Тягар земельного
оподаткування змушує власника землі або самому обробляти земельну ділянку, або
віддати її в оренду, або ж взагалі продати. Крім того, як показує досвід
зарубіжних країн, зокрема Болгарії, у випадку не оброблення земельних ділянок
їх власники оподатковуються за підвищеними ставками земельного податку [50, с.
10; 227, с. 11-12]. Причому, справляння податку в підвищеному розмірі у цьому
випадку економічно виправдане. Адже в результаті запущення ділянки з ґрунту
виноситься значний запас поживних речовин, що призводить до погіршення його
споживчих якостей. А за погіршення родючості треба платити – це вже своєрідний
економічний штраф. Родючість ґрунтів - національне багатство і тому вимагає
адекватних заходів держави, яка здійснює земельну політику.