Вы здесь

Особливості формування лісового середовища в культурах дуба Лівобережного Лісостепу України

Автор: 
Познякова Світлана Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001550
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Природно-кліматичні умови Лівобережного Лісостепу України.
2.1. Територія та клімат району досліджень.
Дослідження проводилися в Лівобережній Лісостеповій частині України, в межах
Харківської області.
Лівобережний Лісостеп займає Придніпровську низовину і південно-західні схили
Середньоросійської височини. Тому для західної частини Лівобережного Лісостепу
характерна загальна рівнинність території з численними замкнутими пониженнями,
слабкою дренованістю, неглибоким заляганням грунтових вод.
Основний фон території східної частини Лівобережного Лісостепу (Сумська та
Харківська області) складають ландшафти височин та їх схилів з ярами і балками,
врізаними у крейдові породи. На півночі велику площу займають вододільні плато
між річками Псел і Ворскла. Широкохвилясті або увалисто-балкові вододільні
рівнини розчленовані порівняно неглибокими широкорозгалуженими балками з
похилими схилами. Ширина балок змінюється від 50 до 600 м, довжина – від 3 до 9
км, крутизна схилів, як правило, не перевищує 150, рідше збільшується до 350,
глибина тальвегів балок досягає 60 м, частіше вона складає 15-40 м. Для
південної частини території характерні загальний ухил з півночі на південь і
зменшення висот з 250 до 175 м. [169].
Схили Середньоросійської височини розчленовані річковими долинами на окремі
плато. Верхів’я долин Ворскли, Уд та інших річок врізані на глибину до 50-100
м. В морфологічній будові переважають сильно розчленовані височини з ярами та
балками, врізаними в крейдові породи. Праві круті береги річок Сів. Донець,
Уди, Лопань, Мерчик також розчленовані ярами та балками. Ширина заплав
становить 0,3-3,5 км, піщаних борових терас – 0,4-4,0 км. Густота
яружно-балкової мережі в середньому для території дорівнює 0,7-0,8 км/км2, із
середнім ухилом поверхні 7-100.
Клімат Лівобережного Лісостепу характеризується досить високим біоенергетичним
потенціалом. Так, енергія радіаційного балансу, за рахунок якої протікають
фізіологічні процеси в рослинах, в середньому за рік становить 1747±46,1
МДж/м2. Глибина промерзання грунту в залежності від ступеня його зволоження,
типу та механічного складу, висоти снігового покриву та рельєфу місцевості
коливається в межах 86-51 см.
Тепловий режим літнього періоду, який визначає головним чином інтенсивність
росту та розвитку рослин, характеризується стабільністю. Так, середні
температури липня та серпня майже однакові (19-200С), а червень є холоднішим
лише на 1-20С.
Тривалість вегетаційного періоду в Лівобережному Лісостепу становить в
середньому 195±5 днів. Безморозний період коротший на 37 днів. Тому рослинний
покрив інколи пошкоджується приморозками.
Теплові ресурси Лівобережного Лісостепу досить добре оцінюються сумами
середньомісячних і середньодобових температур вище 00С. Вони відповідно
дорівнюють 2645±1240 С і 98,3±3,80 С [169].
Умови зволоження регіону залежать в основному від кількості опадів і
випаровування, яке регулюється енергетичними ресурсами та дефіцитом насиченості
повітря водяною парою. На території Лівобережного Лісостепу випадає в
середньому за рік 523±35 мм опадів, з них 389 мм у теплий період. Однак
нерегулярність опадів протягом вегетаційного періоду часто викликає
посушливість.
2. 2. Грунтоутворюючі породи та грунти.
Основними грунтоутворюючими породами, які формують водорозділи та їх похилі
схили, є леси, лесовидні суглинки та глини, значно рідше – елювіальні відклади
крейдяно-мергелевих порід. Грунтовий покрив Лівобережного Лісостепу складний.
Головною рисою грунтів є їх літологічна однорідність, викликана одноманітністю
материнських порід. Тому серед всієї різноманітності грунтів найбільш чітко
виділяються два їх типи: чорноземні грунти (типові, вилуговані, опідзолені) та
сірі лісові грунти (темно-сірі, сірі, світло-сірі). Такі типи грунтів, як
лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні, дерново-підзолисті, дернові тощо,
зустрічаються значно рідше [13].
У Лісостеповій зоні України чорноземи типові займають 35% загальної площі,
чорноземи вилуговані, опідзолені та темно-сірі лісові грунти – 26%; сірі та
світло-сірі – 18; лучні та болотні – 6; лучно-чорноземні солонцюваті та
солончакові – 5%; на інших площах переважають дерново-підзолисті та дернові
грунти [111]. Чорноземи типові мають найбільш характерні риси
чорноземноутворювального процесу – інтенсивне накопичення гумусу, азоту та
зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, відсутність різкої
диференціації грунтового профілю, зернисту структуру грунтових горизонтів,
рихлу будову, відсутність перерозподілу мінеральної маси по профілю. Вміст
гумусу у верхньому горизонті високий і досягає 9-12%, а його сумарні запаси в
грунті – 500-750 т/га. Реакція грунтового розчину – нейтральна.
Чорноземи вилуговані і опідзолені зустрічаються на переході від найдавнішої
лесової тераси до правого корінного берега та його широких слабодренованих
водорозділах, примикаючи безпосередньо, з одного боку до чорноземів типових, з
другого – до темно-сірих грунтів. Вони сформувалися там, де степова рослинність
була витіснена лісовою, тобто в результаті тривалого процесу деградації
чорноземних грунтів. Як залишкове явище їм властиві глибока гумусованість та
наявність кротовин.
Темно-сірі грунти є споконвічно лісовими. Вони формуються на вирівняних
відносно дренованих ділянках широких водорозділів та їх похилих схилах, межуючи
з чорноземами опідзоленими. Темно-сірі грунти мають чіткі ознаки опідзолювання:
гумусово-елювійовані горизонти темно-сірого кольору, верхній горизонт
-–темно-бурий, загальна потужність гумусованого профілю – більше 60 см.
Дещо бідн