Вы здесь

Соціальний конфлікт в цивілізаційному процесі: формування, розгортання та розв'язання.

Автор: 
Іщенко Олена Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001639
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ЗАСОБИ ТЕОРЕТИЧНОГО
РОЗВ'ЯЗАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ
2.1. Соціальний конфлікт як гранична ситуація у розвитку цивілізації. Суспільний розвиток на початку нинішнього тисячоліття своєрідний здійсненням виходу людства на новий ступінь розвитку цивілізації. Дедалі очевиднішими стають основні риси нашої епохи, пов'язані, насамперед, з процесом оновлення у сфері суспільних цінностей і практики. Цей процес характеризується різними чинниками, зокрема, поглибленням і загостренням соціальних конфліктів на загальноцивілізаційному рівні.
Тут конфлікт постає як один із засобів придбання знань про людину, котра творить історію, а також, як оцінка цивілізаційної ситуації, продиктованої соціальними явищами, формуючи базис для інших різноманітних форм взаємодії. Ця ситуативність, як один із вимірів людського буття, є змістом певного "часу" та "епохи" з її неповторною констеляцією подій, які задають історичну унікальність людській долі. Саме вона формує найважчі моменти в житті людини, зокрема, цивілізації в цілому, радості і надії, горе і провину, щастя та нещастя, а отже, має вплив на особистість.
Розвиток кожної історичної епохи, будь-якої цивілізації, відрізняється від іншої своєю специфічною "ситуацією". Ця ситуація означена не лише природно-закономірним, але й смислово-дієвим порядком, тобто таким, що приносить реальному буттю людини користь або шкоду, відкриває різні можливості та встановлює межі. В аспекті нашого дисертаційного дослідження цим "смислово-дієвим" є соціальний конфлікт, який постає як атрибут буття особистості, виявляючи себе з особливою силою у так званій граничній ситуації. Саме в ній (граничній ситуації) людина починає усвідомлювати свої можливості, відкривати власні і чужі здібності та прагнення. Ось чому саме на теоретичному рівні виникає потреба більш детально розглянути роль соціального конфлікту як граничної ситуації у розвитку цивілізації.
Для такого розгляду необхідно, перш за все, визначитися із поняттям граничної ситуації у найбільш загальному, філософському плані. При цьому ми не беремо на себе відповідальність стверджувати, що такий розгляд буде абсолютно новим явищем. Адже проблема граничної ситуації мала певне тлумачення як в історії філософської думки минулого, так і сьогодення.
Екзистенціальна філософія розглядає граничну ситуацію як розв'язання проблеми абсурду. "Світ, який піддається поясненню, хай найхибнішому - цей світ нам знайомий. Але якщо Всесвіт раптово позбувається як ілюзій, так і пізнання, людина стає у ньому чужою. Людина вигнана навіки, бо позбувається і пам'яті про втрачену вітчизну, і надії на землю "обітовану". Власне кажучи, почуття абсурдності є цим розладом між людиною та її життям, актором і декораціями", - зазначав французький філософ і літератор А. Камю [71, 225]. Тут абсурд, що виявляється у формі соціального конфлікту, постає у якості граничної ситуації. Теж саме спостерігається у французького філософа, письменника Ж.-П. Сартра із його тлумаченням свободи, конфліктна ситуативність якої веде до гуманізму або виявляється у німецького філософа, представника релігійного екзистенціалізму К.Ясперса, через його визначення сенсу історії і життя людини.
У граничній ситуації людина самотня. У цій самотності їй відкривається істина власного існування. К. Ясперс переконаний, що потрібно йти далі - до екзистенціального спілкування, в якому люди проникають у потаємні глибини один одного. Екзистенція проявляється лише тоді, коли співвідносить себе з іншою екзистенцією і трансценденцією.
"Гранична ситуація" - ситуація відчаю, провини, жаху, що народжується в момент зустрічі зі смертю, коли людині загрожує моральна або фізична загибель. "Те, що перед смертю залишається істотним, те екзистенціальне, те, що втрачає свою цінність... є оголене буття", - пише К. Ясперс [187, 222]. Для нього безодня смерті "просвітлює" людину саме тому, що за нею прихована вічність екзистенції, її причетність до трансцендентного світу. "Те, що знищується смертю, є явищем, а не самим буттям" [187, 222].
Це, власне, глибинно особистісне буття. Пройшовши потрясіння "граничної ситуації", людина знаходить свободу і виходить за межі повсякденності "предметного буття".
Успіхи екзистенціалізму у філософському розумінні граничної ситуації очевидні. Однак екзистенціалізм, на наш погляд, страждає певною обмеженістю і неповнотою у розв'язанні цієї проблеми. Граничну ситуацію, він тлумачить як процес, як точку відліку певних вчинків людини, залишаючи поза увагою стан, характер існування її. Екзистенціалісти твердять, що соціальний конфлікт - це потяг, прагнення людини змінити свій стан. "Я був наодинці з собою, сам приймав рішення вибрати зло, сам робив добро, сам шахраював, сам творив дива, сам себе тепер засудив і сам собі можу дати відпущення гріхів", - вважав Ж.-П. Сартр [139, 358]. Але їх (екзистенціалістів) цікавить насамперед конкретна ситуація у якій перебуває людина і ситуація, яка зумовлює певний стан, в якому вона (людина) здійснює ту чи іншу дію. Щоправда, екзистенціалісти майже нічого не кажуть про цей стан, бо інша людина залишається для нас непізнаваною. У ній завжди є дещо, що не зводиться до нашого пізнання. Людина, в своєму усвідомленні і діях, повинна виходити із власної ситуації, із точки, обмеженої "тут і тепер", а також із власної кінечності (невідокремленої від її свободи) і залежності від створеного людським співтовариством історичного світу.
Обмеженість екзистенціалізму в цьому сенсі намагається подолати герменевтика. Яскравим проявом цього є філософія М. Гайдеггера. Як представник своєрідної гілки екзистенціалізму, він, як ніхто інший, побачив вказану нами вище обмеженість цієї філософії у розумінні соціального конфлікту. Тому його філософська доктрина у герменевтичному вимірі розглядає граничну ситуацію, як сферу переходу від сприйняття тексту до бачення істини в цьому тексті. У цьому аспекті німецький філософ М. Гайдеггер, у роботі "Час і буття" говорить, що "мова є д