Вы здесь

Онтологія архітектурної форми: естетичний аспект.

Автор: 
СОЛЯРСЬКА ІРИНА ОЛЕГІВНА
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001640
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Ритм як константа художнього формотворення
Ритм (чи ритміка) - художньо-логічний принцип будь-якого чуттєво представленого естетичного факту, який визначає співвідношення внутрішнього і зовнішнього у безпосередньо даному чуттєвому матеріалі. "Сутність ритму, - зазначає В.Панченко, - полягає у тому, що він є доцільно спрямованим, закономірно-акцентованим рухом послідовності просторово-часових елементів, особливим видом логіки всезагального руху" ?153, 47?. Ритм пронизує все існування, тому він становить універсальний принцип буття взагалі. Ритм проявляється як регулююча сила, що скеровує і наповнює усі процеси та явища у всесвіті. Ритм - закономірне повторення і чергування співмірних елементів, він є властивістю, що органічно притаманна багатьом явищам природи і людського життя. Ритмічність здійснюється у матеріальних формах витворів людської праці. Мистецтво - одна із областей, де панує і управляє відчуття ритму. Залучений у процес художньої діяльності, ритм є важливою константою вираження для всіх видів мистецтва.
Як художньо-логічний принцип будь-якого естетичного факту, ритм дає можливість передати повноту сприйняття людиною певного смислу. Слід зазначити, що без емоційного ставлення до предмету пізнання було б неможливим його осмислення, а, отже, і художнє вираження. У контексті зазначеного слід нагадати думку В.Личковаха про те, що тонке, поетичне відчуття часу - характерна риса мистецтва, котра визначає особливість естетичного переживання. "Зібрана у миттєвості вічність, яскравий спалах, що висвітлює внутрішній світ людини, - ось що таке естетичне переживання. У ньому прекрасна миттєвість стає закарбованим образом вічності, образом смислу людського життя", - зазначає В.Личковах ?117, 134?. Переживаючи естетично, людина проживає цілісний момент життя. На основі такого "життя миттєвістю" ритм у сфері естетичного набуває важливого значення як константа художнього формотворення.
Ритм постає як константа виявлення співбуття людини і світу, отже, безперервної динаміки становлення смислу у предметному світі. Тому ритм є необхідним засобом індивідуалізації, який спричиняє виникнення предмету як окремо існуючої сутності.
Ритм як категорія, що впорядковує сприйняте людиною у безперервному процесі пізнання, тісно пов'язаний із поняттям часу. Як зауважив М.Гінзбург: "Коливання у часі є обов'язковою умовою активно-динамічного ритму. Поняття часу - категорія, що визначає характер цього ритму" ?58, 14?. Поняття часу присутнє у ритмі, що статизує, виокремлює певний жест із загальної динаміки пізнання. Ритм наділяє буттєвістю певну ідеальну сутність. У статичному ритмі поняття часу грає роль приховану, непомітну. Поняття часу у зазначеному процесі замінюється поняттям протяжності кожного складового елементу, залишаючись, однак, функцією часу. Межами кожного складового елементу активно-динамічного ритму є його часова протяжність, кількість часових коливань, а межами складового елементу статичного ритму - просторова протяжність.
Кожен із складових елементів такого формотворчого ритму повинен мати певним чином визначену просторову протяжність, тобто, повинен мати свої матеріальні межі, що діють на зорове сприйняття людини. "Художнє значення окремої просторової форми, чи то маси, чи який-небудь оздоблювальний елемент, абсолютно вичерпуються не лише динамікою ритму, але також його статичними властивостями", - зауважує М.Гінзбург ?58, 38?. Таким чином, ритм є константою предметного становлення смислової сутності, яка утворює зміст будь-якого матеріального вираження.
Ритм є причиною і началом часово-просторового становлення ідеї-змісту. Тому ритм передбачає поверхню вираження, протяжність. У зв'язку з цим, його можна порівняти з "гончарем" М.Хайдеггера, що створює предмет-чашу. Ритм творить пластичну форму, що вміщує об'єм, із глибини якого на поверхню має здійснитися (пролитися) смисл. Ритм забезпечує єдність часу-простору, передумову тілесно-смислового факту. Об'єднуючи, він проявляє свою чутливість, пластичність, наділяючи цими властивостями утворені ним тілесні форми. "Пустота - ось те, що вміщає у ємкості. Пустота- ніщо в чаші, є те, чим постає чаша як ємкість, що приймає" [198, 318]. Ємкість - латентність вираження, що визначає сутність чаші, яка полягає у піднесенні.
Гончар формує пустоту. "Заради неї, у ній і із неї він надає глибині певний образ" [180, 318]. Цінність створеного предмету полягає не у його матеріальності, а у призначенні його являти назовні певний зміст. Отже, вираження (піднесення) - має найвагоміше значення в процесі смислотворення. І матеріальне, і ідеальне начала у процесі вираження набувають значення онтологічних сутностей. Вираження, як концептуальне поняття, є тою невичерпною ємкістю, вміщаюча пустота якої здатна породжувати нове існування. У процесі вираження кожна смислова сутність виокрмлюється як зміст, що передбачає адекватну собі форму прояву. Вираження, будучи складним процесом поєднання бінарних сутностей, здійснюється за допомогою ритму. Ритм забезпечує становлення нової реальності. Будучи константою формотворення, він становить художньо-логічний принцип предметної організації.
Матеріальне має стати символом поєднання: матеріал є те, у чому здійснюється ритм як возз'єднуюче начало. Ритм безпосередньо творить співобразне як художній факт. Він перетворює у-явне у ви-явлене. Хронотоп, конструкт буття, розгортається ритмом до повноти своїх виражальних потенцій. Він наповнюється відчуттями та виявляє співобразне у тілесному. Ритм робить наглядною не-прихованість, істина буття стає приростом буття, коли набуває становлення у реальності світу.
Динаміка смислотворення реалізується у творенні і є безконечною у різноманітності своїх проявів. Ця творчість, зустрічаючи на своєму шляху матерію, рух, протилежний духоритму, підпорядковує собі матерію і прагне внести у неї якнайбільшу міру осмисленості і свободи.
Внутрішня динаміка - відчуття вічного Тепер, яка лежить в основі пізнання світу, а, отже, і уявлень