Вы здесь

Творчість як об'єкт естетичного аналізу в теоретичній спадщині Івана Франка.-

Автор: 
ВЕРНУДІНА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001997
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
І.Я.ФРАНКО ПРО ПРИРОДУ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ:
ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Поняттєво-категоріальний апарат теорії творчості в естетиці І.Франка.
Основними питаннями, які ставить і розв’язує Іван Франко у своїй найбільшій
естетичній праці “Із секретів поетичної творчості” (1898-1899) є, згідно з його
формулюванням: питання про роль свідомості у процесі поетичної творчості (“чи
поет творить свідомо чи несвідомо”); закони асоціації ідей і прикмети поетичної
фантазії; зв’язок поетичної вдачі з душевними хворобами; роль “поодиноких
змислів і прийнятих ними образів у поезії”; якими способами поезія, в аналогії
або в суперечності до інших видів мистецтва, “передає своїм слухачам і читачам
ті змислові образи, щоб викликати в їх душах саме таке враження, яке в даній
хвилі хоче викликати поет”[182,77]. Оскільки результат творчості належить
історії і культурі, а її процес — суб’єкту, митцю, то осмислення українським
ученим художньої творчості саме як процесу обумовлює і покладає в основу
дослідження естетико-психологічний метод аналізу, адже “загальнопсихологічні
основи,- на його думку,- мають рішучий вплив на процес поетичної
творчості”[182,54].
Центральним, вихідним аспектом дослідження естетикою і психологією проблеми
творчості є розуміння її саме як процесу. Уявлення про процес здавна виникали у
наукових спробах виділення і з’ясування його певних етапів: підготовки,
визрівання задуму, осяяння, завершення. У цій динаміці виокремлювалися, з
одного боку, свідомі і раціональні моменти (підготовка, завершення), з іншого —
неусвідомлювані, інтуїтивні (осяяння). Останні трактуються як головна ланка
творчості і є реальністю, яку безпосередньо засвідчує досвід творчої
особистості. Визначенню механізму протікання неусвідомлюваних процесів у
психіці митця, їх ролі і значущості в процесі його креативної діяльності і
приділена основна увага І.Франка у трактаті.
Досліджуючи підвалини творчого процесу, І.Франко розробив цілу систему
естетичних понять і термінів, які слугували з’ясуванню його основних
складників: “змисли”, “еруптивність”, “ресорпція”, “змислова перцепція”,
“верхня та нижня свідомість”, “сугестія” (поетична і наукова), “поетична
асоціація ідей” тощо. Без наукового усвідомлення їх суті неможливо не тільки
об’єктивно оцінити внесок мислителя у розбудову української естетичної науки і
зокрема її поняттєво-категоріального апарату, а й зрозуміти Франків аналіз як
творчого процесу загалом, так і тих свідомих і неусвідомлюваних процесів, які
протікають у психіці митця на шляху творення ним поетично-художніх образів.
Крім принагідно висловлених думок про художню та наукову мову, зафіксованих у
численних філологічних і літературознавчих розвідках, І.Франко в
естетико-психологічному трактаті “Із секретів поетичної творчості” не тільки у
синтезованому вигляді виклав найповніше систему своїх поглядів на естетичні
чинники української мови у зв’язку із гносеологічною природою художньої
літератури і художньої творчості, зокрема поезій Т.Шевченка, а й, розкриваючи
“таємниці” творчого процесу, вперше застосував і розробив вищеназвані терміни і
поняття. Використана ученим термінологія ще й досі не має повного грунтовного
аналізу та об’єктивної оцінки франкознавців, хоча саме завдяки їй маємо
сьогодні можливість поглибити і вдосконалити й сучасні знання царин естетики та
психології творчості.
Перш ніж приступити до з’ясування основних термінологічних питань концепції
творчості І.Франка, нагадаємо: кінець ХІХ століття відзначався серйозними
науковими пошуками лексики, яка б адекватно відтворювала нові теоретичні та
практичні відкриття, зроблені у різних наукових галузях — філософії,
психології, соціології, літературознавстві. Відчувалася нагальна потреба й у
розширенні меж та поглибленні вже існуючих напрацювань у царині теоретичних
знань. Ці процеси були зумовлені відсутністю на той час виробленої, усталеної
наукової термінолексики, що обмежувало можливості її вживання та застосування.
Особливо актуальним це було й для поняттєвого апарату естетики і зокрема її
україномовного словника. Тому природно, що своє слово теоретика літератури,
дослідника творчості не міг не сказати Іван Франко, тим більше що саме він
створив в українській естетичній науці власну оригінальну науково-лексичну
концепцію.
В історії української літературної мови були неодноразові спроби запровадити
жанр наукової мови — Г.Квіткою-Основ”яненком, П.Гулаком-Артемовським,
Є.Гребінкою, М.Максимовичем, Б.Грінченком. Але не тільки одним з
основоположників, а й особливо послідовним її розбудовником став Іван Франко.
Тож на тлі багатоаспектного вивчення феномену творчості й продовжують викликати
зацікавленість естетико-мовознавчі концепції І.Франка, розробка ним естетичної
термінології та органічне вплетення у систему української мови слів
термінологічного характеру, в цілому роль мислителя у створенні наукового стилю
української мови, її лексичних і поняттєвих ресурсів. Поглиблене з’ясування цих
чинників допоможе, на наш погляд, прослідкувати динаміку розвитку і “рух”
основних естетичних понять у просторі міждисциплінарного вивчення креативної
діяльності; наповнить і збагатить сучасний науковий потенціал
поняттєво-категоріального апарату естетики і теорії творчості новим смислом і
смисловими відтінками.
Зазначимо: будь-яка усвідомлювана інформація оформлюється і передається за
посередництвом словесно-поняттєвої мови. У цьому сенсі свідомість людини
необхідно розглядати як вербально-орієнтовану функцію психіки, яка, формуючи
відповідні м