Вы здесь

Клініко-патогенетичні особливості і лікування хронічного обструктивного бронхіту, сполученого з артеріальною гіпертензією.

Автор: 
Розумний Роман Валерійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U002066
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика обстежених хворих
Під спостереженням знаходилося 155 хворих на ХОБ, що лікувалися в пульмонологічному відділенні обласної клінічної лікарні м. Луганська протягом 2001-2003 рр. Під даною нозологічною формою ми, як і інші автори [152], розуміли захворювання, що характеризується дифузійним неалергічним запаленням бронхів, яке веде до прогресуючого порушення легеневої вентиляції і газообміну по обструктивному типу, що проявлялося кашлем, задишкою і виділенням мокротиння, не зв'язаними з поразкою інших органів і систем. Верифікація діагнозу здійснювалася на підставі даних анамнезу, клінічної картини, результатів комплексного лабораторного та інструментального обстеження. В усіх пацієнтів захворювання знаходилося в стадії загострення, виявляючись симптомами інтоксикації, підвищенням температури тіла, експіраторною задишкою, продуктивним кашлем з відділенням слизуватого чи слизово-гнійного мокротиння, наявністю в легенях сухих хрипів. Проведене інструментальне і лабораторне обстеження в усіх випадках підтверджувало ендобронхіт, що протікав активно. Відповідно до регламентованих МОЗ України критеріїв захворювання [100], I стадія ХОБ була діагностована в 45 (29%) обстежених, ІІ - у 110 (71%). Чоловіків було - 115, жінок - 40 (табл. 2.1). Вік хворих складав 20-59 років, переважали особи у віці старше 40 років (20-39 років - 45 (29%) чоловік, 40-59 років - 110 (71%) чоловік). У 105 (67,7%) пацієнтів мала місце артеріальна гіпертензія. Під даної нозологічною формою ми розуміли підвищення систолічного АТ більш 140 мм.рт.ст. та/чи діастолічного більш 90 мм.рт.ст., якщо таке підвищення було стабільним і підтверджувалося при повторних вимірах АТ не менш, чим 2-3 рази в різні дні протягом 4 тижнів [129]. В усіх зазначених пацієнтів була діагностована ГХ І стадії. Під даної нозологічною формою відповідно до регламентованої в Україні класифікації захворювань органів кровообігу [101], ми розуміли під-вищення систолічного АТ до 140-159 мм.рт.ст. та/чи діастолічного 90-99 мм.рт.ст., при відсутності об'єктивних ознак поразки органів-мішеней. Обстежені хворі були розділені на дві групи, порівнянних за віком, статтю, важкості і тривалості захворювання. У I групу були включені 50 хворих на ХОБ з нормальним рівнем АТ, у II - 105 пацієнтів, у яких ХОБ сполучався з ГХ (табл. 2.2). I стадія ХОБ реєструвалася, відповідно, серед 30,0 ±6,5% і 28,6 ±4,4% обстежених, II - серед 70,0 ±6,5% і 71,4 ±4,4%.
Лікування хворих було комплексним і спрямованим на виключення факторів, що ушкоджують зниження активності ендобронхіту, поліпшення бронхіальної прохідності, відновлення основних функцій уражених органів, підвищення неспецифічної реактивності організму, лікування супутніх захворювань. Бронхолітична терапія здійснювалася у відповідності зі схемою "крокової терапії" ХОБ [153, 172]: використовувалися селективні антихолінергічні препарати (іпратропіум і тіотропіум бромід), ?2-агоністи короткої дії чи комбінації цих препаратів (беродуал, комбівент), призначалися муколітичні (ацетилцистеїн) і змінюючі адгезію секрету (амброксол) препарати. За показаннями призначалися антибактеріальні, імунокорегуючі, антиоксидантні та ін. засоби, проводилося фізіотерапевтичне лікування. Хворим на ХОБ з супутньою ГХ призначалися гіпотензивні препарати з груп антагоністів кальцію (амлодипін 5 мг 1 раз на добу), інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (еналаприл 10 мг 1 раз на добу), антагоністів рецепторів ангіотензину II (лозартан 50 мг 1 раз на добу). Зазначене лікування ми умовно позначили як "базисну терапію".
З числа хворих на ХОБ із супутньою ГХ були сформовані репрезентативні підгрупи - ІІ-а (50 чоловік), що одержувала тільки засоби базисної терапії, і ІІ-б підгрупа (55 чоловік), яким додатково до базисної терапії призначався індуктор ендогенного інтерферону циклоферон внутрішньом'язово в дозі 250 мг 12,5% розчину 1 раз на добу на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14 і 17 день з моменту госпіталізації (табл. 2.3). При необхідності в залежності від збереження активності ендобронхіту введення препарату продовжувалося на 20, 23, 26 і 29 дні в амбулаторному періоді. У наступному в зазначених групах аналізувалася порівняльна ефективність проведеної терапії. При призначенні циклоферону з базисної терапії виключалися імуномоделюючі й антиоксидантні засоби. Включення в лікування циклоферону переносилося пацієнтами добре, не було відзначено жодного випадку побічної дії препарату.
2.2. Методи дослідження
Клінічне обстеження хворих полягало у вивченні скарг, анамнестичних даних, змін, що виявлялися фізичними методами. Обов'язковий обсяг лабораторних досліджень включав визначення загальноклінічних (аналізів крові, сечі, мокротиння) і біохімічних (загального, зв'язаного і вільного білірубіна СК, активності аланінамінотрансферази, тимолової проби, протеїнограми, сечовини і креатинину, холестерину, ?-ліпопротеїдів та ін.) показників. Виконання біохімічних досліджень здійснювалося в динаміці в стані основного обміну відповідно до уніфікованих методів. Бактеріологічне дослідження виконувалося в БАС шляхом типірування мікробної флори на селективні середовища у відповідності з опублікованими методиками [179, 304]. У перші й останні 1-2 дні перебування пацієнтів у стаціонарі в них дихальним бронхоскопом фірми "OLYMPUS" модель TX-20 (Японія), проводилося бронхоскопічне дослідження. Оглядалася внутрішня поверхня трахеї і бронхів, вивчався рельєф слизової, судинний рисунок, оцінювалися поширеність (обмежена, дифузійна), характер (катаральний, гнійний, катарально-гнійний) і активність (I, II чи III ступінь) ендобронхіту за описаними критеріями [85, 112]. Рентгенологічне дослідження включало рентгенографію органів грудної клітки в прямої і бічної проекції, за показниками - бронхографію і томографію. Виявлені зміни зіставлялися з рентгенологічними критеріями нормального і патологічно зміненого легеневого рисунка (57(. Для вивчення функції зовнішнього дихання використовувався комп'ютерний с