Вы здесь

Трансферти в системі міжбюджетних відносин

Автор: 
Асадчев Валерій Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U002377
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Стан надання міжбюджетних трансфертів
2.1. Рівень нормативно-правового забезпечення надання міжбюджетних трансфертів
Фінансова незалежність будь-якого муніципального утворення в останні роки
страждає не внаслідок відсутності законодавчої бази, а внаслідок її
недосконалості: питання місцевого самоврядування “розкидані” у численних, часом
суперечливих законодавчих актах[75, с.65].
Діяльність (зокрема, фінансову) органів місцевої влади і самоврядування в
Україні регламентує кілька найважливіших законів (Конституція України,
Бюджетний кодекс України, закони про місцеве самоврядування, про Державний
бюджет України). Окремі ж функції місцевих органів влади та джерела їхніх
надходжень згадуються у понад 150 нормативно-правових актах, які часто
декларують відповідні повноваження, не підкріплені механізмами їх реального
впровадження, передусім внаслідок браку коштів. Законодавство України,
включаючи його частину, що регламентує міжбюджетні відносини, зберігає багато
особливостей, схем і структур, характерних для радянської системи задля
збереження неперервності діяльності органів влади у перехідний період.
Належний механізм виконання функцій самоврядування органами державної влади
законодавчо не визначено, а відтак на практиці цей механізм не запущено. Чисто
номінально законодавчо функції виконавчого органу самоврядування передано на
рівень державних адміністрацій, що спричиняє численні проблеми. Найнижчі рівні
самоврядування залишаються без власних фінансових ресурсів, що унеможливлює
реалізацію положень Бюджетного кодексу. І до здійснення адміністративної
реформи управління фінансами реалізація чинного бюджетного законодавства у
повному обсязі залишатимуться неможливими.
Сьогодні міста районного підпорядкування, а також сільські, селищні
територіальні громади не мають своїх фінансових органів. Функції формування і
виконання місцевих бюджетів у цих громадах виконують або фінвідділи
міськвиконкомів, або фінансові відділи районних державних адміністрацій. Проте
це законодавчо не закріплено і призводить до невизначеності у вирішенні
найважливіших питань територіальних громад, до знищення на практиці механізму
їх відповідальності за виконання місцевих бюджетів. Правовий вакуум, в якому
перебувають місцеві фінансові відділи, стримує результативне втілення бюджетної
політики, спричиняє втрату керованості цільовим і ефективним використанням
бюджетних коштів[38, с.137].
Конституцією України (ст. ст. 142 і 143) передбачені фінансові зобов’язання
держави у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування. Проте в Україні
відсутній спеціальний закон про бюджетне вирівнювання. Натомість порядок
бюджетного вирівнювання на певний рік регламентується підзаконними актами,
зокрема, постановами Уряду.
На сьогодні практично відсутнє законодавче забезпечення нормування витрат
бюджетних коштів, а відтак дохідна і видаткова частини бюджетів формується на
різній методологічній основі, що спричиняє (поряд з іншими причинами) постійну
бюджетну розбалансованість.
Досі неурегульованим залишається питання щодо формування бюджетів міст
районного значення, селищ і сіл, де органи місцевого самоврядування реально
позбавлені фінансових ресурсів та спроможності здійснювати незалежну діяльність
в інтересах своїх громад.
Формування та розподіл міжбюджетних трансфертів в Україні протягом тривалого
часу відбувався в умовах відсутності належної нормативно-правової бази, що
регламентує ці процеси. Так, вперше надання субвенцій Кіровоградській області
на видатки місцевих бюджетів, не покритих доходами, Автономній Республіці Крим
(АРК) та м. Севастополю – на фінансування заходів із стабілізації економіки
передбачалося Законом України “Про Державний бюджет України на 1992 рік”. Таке
нечітке визначення мети, заради якої виділялися кошти, фактично перетворило
субвенції на дотації[52, с.273].
У Законі України “Про Державний бюджет України на 1994 рік” також не було
будь-яких пояснень щодо критеріїв перерозподілу фінансових ресурсів регіонів і
умов надання субвенцій (зазначалося лише, що субвенції призначені для
фінансування витрат місцевих бюджетів, що не покриваються доходами). Тобто у
наданні міжбюджетних трансфертів залишалася суттєва невизначеність.
З 1995 р. Законом України “Про бюджетну систему України” з переліку регуляторів
доходів місцевих бюджетів було виключено субсидії. Разом з тим з 1994 р. без
належної правової регламентації з’явилися внески адміністративно-територіальних
одиниць до Державного бюджету України. Трансферти ж були закріплені нормами
Закону України “Про Державний бюджет України на 1998 рік”.
Бюджетний кодекс мав спростити механізм розподілу трансфертів, позбавити
учасників бюджетного процесу можливості маніпулювати ними; забезпечити
прозорість адміністрування трансфертів; запровадити нові, поліпшені
інституційні механізми, які забезпечать повне і вчасне виконання трансфертних
зобов’язань[113, с.12].
Прийняття Бюджетного кодексу України стало значним кроком уперед щодо
регламентації надання міжбюджетних трансфертів. Так, віднині:
проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період має
містити пропозиції Кабінету Міністрів України і щодо питомої ваги обсягу
міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта
вирівнювання для місцевих бюджетів;
встановлено склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого
самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів
(кошик доходів);
визначено склад видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань, районн