Вы здесь

Бароко і народний стиль у формуванні слобожанської ментальності

Автор: 
Титар Олена Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U002421
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВІВ МЕНТАЛЬНОСТІ.
СЛОБОЖАНСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ

2.1. Слобожанська ментальність

Ми запропонували класифікацію ментальностей, поділивши їх на архаїчну і цивілізаційну, при чому для цивілізаційних форм ментальності одним з найбільш значимих факторів є письмова форма репрезентації мови, а звідси дуальність письмової і усної форми мовного структурування світу.
Архаїчна ментальність має багато спільних характеристик поза залежністю від вікових, етнічних, міфологічних і т.п. характеристик даного суспільства.
У нашому дослідженні ми розглядаємо лише європейську цивілізацію, на формуванні якої величезне значення мала греко-римська спадщина.
Під час розвитку європейської культури у епоху Реформації з'являються умови для формування не тільки етнічних, але національних ментальностей. У цей же період оформлюється українська національна ментальність.
З середини ХХ століття з'являються нові епістеміологічні підходи до вивчення ментальності.
Структуралізм і постструктуралізм, постколоніалізм теоретично обгрунтовують поняття етнічної і регіональнї ментальності у новій якості.
Коли раніше теоретична думка розглядала етнічні ментальності як перехідні до уніфікованої спільної європейської ментальності, як перехідні у територіальному (знаходяться під впливом двох чи трьох націй чи цивілізаційних утворень) чи часовому значенні (європейський прогрес на цей час відбувається для такого конгломерату із запізненням), то теорії етнічного різноманіття і постколоніалізм стверджують думку, що поряд із тенденціями глобалізації існують тенденції індивідуалізації етнічних спільнот, осмислення унікальності їх історичної традиції і сівтоглядної ідентичності.
Виділення окремим об'єктом дослідження української ментальності стало вже традиційним для історико-філософських і соціологічних досліджень у 90-х роках ХХ ст.
Проблема української ментальності у різноманітних аспектах філософського вивчення розробляється сучасною філософією у працях А. Бичко[20], І. Бичка [21-22], В. Горського [55-56], С. Кримського [93], В. Малахова [118], В.Храмової [182], І.З.Цехмістра [203] та інших. Дослідження проблем ментальності виражає загальну тенденцію у країнах пострадянського простору окреслити свою національну специфічність і визначатися із напрямком свого подальшого розвитку [35, 74]. Зокрема, предметом дослідження часто стає російська ментальність [154], статті А. П. Бутенка, Ю. В. Колесніченка [34], А. С. Панарина [134, 135].
В дослідженні української ментальності у ХІХ столітті висуваються поняття національного характеру, культурної специфіки різних регіонів України, що була тоді, як відомо, у складі двох імперій. У ХІХ - на середину ХХ провідними стають дослідження цього питання В. Антоновичем [5], Д. Антоновичем [6], М. Грушевським [57-60], Д. Донцовим [73], В. Липинським [107], М. Костомаровим [89-90], І. Нечуй-Левицьким [129], О. Єфименко [80], Ю. Шерехом [210], М. Шлемкевичем [211].
Темі слобожанської ментальності як окремому об'єкту дослідження передують дослідження духовної культури Слобожанщини, особливостей мистецтва XVII-XVIII століть. Як окремий предмет питання культури Слобожанщини постало на початку ХХ століття. До цього часу дослідження слобожанської ментальності і мистецтва зводиться, в основному, до відшукування рідкісних старожитностей або до більш-менш ретельного опису, каталогізації наявних пам'яток мистецтва: "Історико-статистичний опис Харківської єпархії" (1857-1859) Філарета Гумілевського[190], "Українська старовина" (1886) Г. Данилевського [68], публікацій О. Лазаревського[96], В. Горленка [54] та О. Стороженка [166] на сторінках "Київської старовини" (1882), праці академіка Д.І. Багалія [9-11].
Спроби реанімації українського духу, духу козаччини тісно були пов'язані з пильною увагою до матеріальних знаків цього духу - церков, ікон, декоративних речей побутового вжитку, в яких синтезувалися не тільки здобуті професійні навички, концентрувалися народні мрії і погляди, але й бачилися і перспективи майбутнього розвитку, запорука збереження основних ментальних характеристик. Археологічний з'їзд у Харкові (1902) та активізовані пошуки експедицій призвели до нових більш грунтовних теоретичних досліджень Є. Рєдіна [147 ], М. Сумцова [173], дослідження культового мистецтва П.Г. Фоміна [193-194]. У 20-х роках з'являються публікації Ф. Шміта[213; 214], С. Таранушенка [176-178], Ф. Ернста [79], Д.М. Щербаківського[216], в центрі яких - проблеми збереження старовини, її найцінніших пам'яток, відновлення ментальних принципів минулого в епоху загальної руйнації старого.
Ф. Шміт у працях "Мистецтво, його психологія, його стилістика, його еволюція" (1919) та "Мистецтво. Основні проблеми теорії і історії" (1925) [213; 214] намагається розглядати мистецтво з теоретично-культурологічної точки зору, знаходить за стилістичними змінами еволюціювання світогляду і намагається описати це за допомогою законів (спадковості, періодичності, переміщення центру, інерції, прогресу тощо).
П. Фомін розглядає у "Нарисах з історії християнського іконопису" [194] семантику християнського храму і ікони, при цьому як окремі утворення людського духу П. Фомін відрізняє лише три стилі храмобудівництва - романський, готичний і візантійський. Після розгрому харківської університетської історичної і мистецтвознавчої шкіл (30-ті роки) досліджувалися лише окремі аспекти культури і ментальності Слобожанщини, в основному, особливості художньої творчості на Слобожанщині в загальноукраїнському контексті (публікації Л. Соколюк [166], П. Жолтовського [81], Д. Степовика) [168; 169]. У 60-80-роках до проблеми культури України і Слобожанщини зокрема в основному панує лише мистецтвознавчий підхід, хоча цікавими і грунтовними стають такі праці, як "Українське мистецтво Х-XVIIIст." (1963) Г. Логвіна [112] (автор розрізняє волинську, галицьку, подольську, гуцуль