Вы здесь

Вплив блокади АТ1-рецепторів лозартаном на функціональний стан нирок при експериментальній серцевій недостатності.

Автор: 
Чіпко Тетяна Миронівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U002436
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для вирішення поставлених задач проведено 18 серій експери-ментів. У роботі використано 247 самців білих щурів з масою тіла 0,14-0,16 кг.

2.1. Характеристика експериментальних моделей, що використовува-лися в роботі

Моделювання серцевої недостатності (СН) проводили за принципами експериментальних досліджень Ф.З.Меєрсона [85-87] з врахуванням сучасних поглядів на дефініцію СН, яка визначається провідними кардіологами як, перш за все, порушення скоротливої функції міокарда - власне "міокардіальна недостатність", у патогенезі якої важливу роль відіграє ремоделювання міокарда [2,29,38,47,59,76,88,106].
Перший варіант моделі СН (СНВМ1) передбачав звуження просвіту черевної аорти вище місця відгалуження ниркових артерій. У даному випадку збільшення переднавантаження на серце поєднується з активацією ренін-ангіотензинової системи, затримкою в організмі натрію і води, що створює умови для перевантаження серця також й об'ємом [16,39,56,87,135].
При другому варіанті моделювання СН (СНВМ2) у щурів виконувалось звуження задньої порожнистої вени, що зменшує венозне повернення крові до серця і, певною мірою, створює умови, подібні до діастолічної дисфункції міокарда зі зниженням серцевого викиду [6,49,126,141,178].
При третьому варіанті експериментального моделювання СН (СНВМ3) у щурів проводилось одночасне звуження черевної аорти та задньої порожнистої вени, що викликає зміни кардіогемодинаміки, які наближається до таких при змішаному типі СН [108,284,260,261]. Усі дослідження виконані через 2 міс. після операційного втручання, тобто у короткий період перевантаження [86].
Вибір термінів експерименту заснований на концепції про роль ремоделювання серця в патогенезі СН, яка розглядає зниження фракції викиду як наслідок збільшення об'єму лівого шлуночка. Як показали мультіцентрові плацебо-контролюємі дослідження SAVE і SOLVD, ремоделювання серця є процесом, який не обов'язково пов'язаний з інфарктом міокарда, міокардитами, міокардіодистрофією та іншими захворюваннями, що призводять до ХСН [38].
Раннє лікування із застосуванням інгібіторів АПФ позитивно впливає як на ремоделювання, так і на прогноз захворювання. На початку патологічного впливу на міокард ремоделювання лівого шлуночка має компенсаторний характер, однак надалі гіпертрофія і дилатація лівого шлуночка призводять до зриву компенсації [87] і серце вступає у фазу прогресуючого кардіосклерозу та зношування структур [199]. Тому в роботі обрані строки дослідження, які відповідають початковим етапам розвитку міокардіальної недостатності. Верифікацію ушкодження структур серця проводили за гістологічними і біохімічними ознаками.
Для моделювання серцевої недостатності [6,135] виготовлювали спі-рали з м'якої проволоки, покритою емаллю, діаметром 0,1-0,75-1,0 мм і довжиною 6,5 мм. Внутрішній діаметр витка спіралі для щурів з масою ті-ла 0,14-0,16 кг становив 1,00-1,20 мм. Вільні кінці витка спіралі розмі-щували паралельно в одній площині на відстані 1,5-2,0 мм один від од-ного. Спіраль стерилізували в етиловому спирті і перед введенням у черев-ну порожнину змащували біоклеєм "МУ-6".
Під нембуталовим наркозом (40 мг/кг маси тіла, внутрішньом'язово) проводили серединну лапаротомію. У рану вводили пружинний розширювач. Тупим гачком захоплювали задню порожнисту вену і накручували на вену спіраль. У черевну порожнину насипали білий стрептоцид і зашивали операційну рану. Внутрішньом'язово вводили 20000 ЕД біціліну. Звуження просвіту черевної аорти проводили вище міс-ця відгалуження ниркових артерій подібним чином, використовуючи спі-раль зі внутрішнім діаметром 0,85-1,05 мм. Несправжньооперованим тва-ринам контрольної групи спіраль на магістральні судини черевної порож-нини не накладали.
Водне навантаження тваринам проводили через 2 місяці після опе-рації.

2.2. Методи дослідження функціонального стану нирок

У всіх серіях досліди проводились за умов водного навантаження - під час напруги функцій нирок, спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища організму. Це створює умови для виявлення прихованих порушень функцій нирок і визначення резервів їх компенсації. Функціональний стан нирок визначали кліренс-методом оцінки діяльності судинно-клубочкового апарату та функції проксимального і дистального канальцевих відділів нефрону [61,62,111,140].
Водне навантаження проводили за 2 год. до евтаназії: через мета-левий зонд вводили у шлунок підігріту до 30°С водогінну воду в об'ємі 5% від маси тіла тварин. Сечу збирали протягом 2 год. По закінченні цього етапу досліду, здійснювали декапітацію щурів, яка проводилась під ефір-ним наркозом. У момент декапітації тварин збирали кров в охолоджені центрифужні пробірки з гепарином, який використовувався як стабіліза-тор-антикоагулянт.
Кров центрифугували 30 хв. при 3000 об/хв., відбирали плазму для визначення вмісту електролітів і креатиніну. Концентрацію іонів натрію і калію в сечі та плазмі крові визначали методом фотометрії полум'я на "ФПЛ-1", креатиніну - за реакцією з пікриновою кислотою [89] з реєстрацією показників екстинції за допомогою фотоколориметра "КФК-2" і спектрофотометра "СФ-46"; білка в сечі - сульфосаліциловим методом за Міхеєвою А.І., Богодаровою І.А. [94].
Екскрецію креатиніну розраховували за його концентрацією в сечі:
Ecr=Ucr ? V,
де Ecr - екскреція, Ucr - концентрація креатиніну в сечі, V - діурез. Аналогічно визначали екскрецію іонів натрію, калію та білка [61,62].
Визначення рН сечі здійснювали за допомогою мікробіоаналізатора "Redalkys" (Угорщина), вміст кислот і амонійних солей в сечі - методом титрування [111]. Аналіз і розрахунок функцій нирок проводили за відомими методами [140].
Для оцінки канальцевого транспорту натрію розраховували абсо-лютну і відносну його реабсорбцію:
RFNa+ = FFNa+ - ENa+ та RNa+ = [(FFNa+ - ENa+) : FFNa+] ? 100%,
де ENa+ - екскреція і FFNa+ -