Вы здесь

Торгівля жінками в Україні як особливий вид соціальних відносин

Автор: 
Набока Вадим Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U003681
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ В УКРАЇНІ
2.1 Виділення показників оцінки особливостей торгівлі жінками
Саме тому, що торгівля жінками займає усе більш вагоме місце серед актуальних
проблем сучасних форм порушення прав людини, серед науковців зростає інтерес до
пошуку шляхів вимірювання масштабів цього явища, та його якісного аналізу. Цим
можна пояснити той факт, що практично половину всіх існуючих нині матеріалів з
торгівлі людьми складають матеріали, присвячені торгівлі жінками [9 - 16, 22,
50 - 56, 102 - 111].
Проте переважна частина публікацій про торгівлю жінками присвячена проституції,
що є лише слідством або ціллю торгівлі людьми. Також під рубрикою "торгівля
людьми" найчастіше мова йде про цілком інші злочини. Мішаються поняття
проституції, використання дітей у порнобізнесі, викрадення людей із метою
одержання викупу, примусового донорства, незаконного позбавлення волі. У різних
джерелах приводяться суперечливі цифри, що характеризують масштаб явища. Для
багатьох публікацій (особливо матеріалів, що подаються в засобах масової
інформації) характерне некомпетентне трактування, схильність до сенсаційності
[58, 113 - 125].
Держава намагається здійснювати заходи щодо інформаційного забезпечення процесу
боротьби з торгівлею жінками, але частіше усього вони носять декларативний
характер. Програмою по попередженню торгівлі жінками і дітьми, затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року, передбачається
проведення широкомасштабних профілактичних заходів, зокрема, створення банку
даних у відношенні фізичних і юридичних осіб, що надійшли в поле зору
правоохоронних органів як причетні до торгівлі жінками і дітьми і поширення
проституції, заснування статистичної звітності про злочини, пов'язані із
торгівлею людьми, визначення реальних масштабів вивозу за кордон жінок і дітей
для їхньої сексуальної експлуатації і використання в порнобізнесі [126].
Таким чином, незважаючи на те, що торгівля жінками, підлітками і дітьми є вкрай
гострою та емоційною проблемою, інформація по цьому питанню залишається
частковою. Дотепер немає ключових даних, що стосуються класифікації трафікерів
і жертв, особливостей їх мотивації. Тому слід зазначити певний недолік
методичної бази в дослідженнях, спрямованих на вивчення феномену торгівлі з
людьми як на Україні, так і в Європі в цілому. Це, на наш погляд, обумовлено
цілою низкою причин:
1. Недоліками національних статистичних даних з торгівлі людьми.
2. Неузгодженістю методів збору інформації про масштаби торгівлі людьми.
3. Латентністю процесу торгівлі людьми.
4. Закритістю для вивчення діяльності багатьох інститутів, спрямованих на
боротьбу із торгівлею людьми.
Так, хоча й існує деяке поліпшення статистики щодо міжнародної міграції в
Європі за останні десять років, як і раніше залишаються величезні прогалини в
даних. Численні дослідники, а також організації вказували на ситуацію в Європі,
і пострадянських країнах, де застосовуються недостатньо надійні методи по збору
даних і відсутня належна правова база. Це призводить до того, що офіційна
статистика щодо тенденцій стає доступною тільки втративши свою актуальність
[137]. Статистику щодо легальної міграції, яка має хоч деяку ступінь
вірогідності, дуже важко отримати навіть у країнах із гарними статистичними
джерелами і системами [138]. Цифри звичайно грунтуються на даних прикордонників
або судових доповідях, в результаті чого залишається незрозумілим, наскільки
зазначені тенденції є відбитком методів збору, що використовуються, або ж
реального потоку проданих осіб і нелегальних мігрантів. Спроби ж підрахувати
дійсний рівень торгівлі людьми припускають використання оцінки, звичайно
заснованої на точці зору посадових осіб. Зв'язати ці дані з работоргівлею дуже
важко.
Ці проблеми ускладнюються, коли потрібно оцінити, наскільки часто відбуваються
випадки работоргівлі, тому що існують інші дані, які потрібно порівнювати з
офіційними. Необхідно не тільки підрахувати кількість жінок, яких можуть
використовувати работоргівці, а також те, як багато людей працюють у будь-якій
якості в злочинних організаціях, що займаються работоргівлею. Останнє -
найбільш важке, так як багато працівників організацій, які втягнуті в
работоргівлю, працюють віддалік від країн транзиту і місць призначення. Таким
чином, незважаючи на розробленість проблеми, у даних щодо масштабів цього явища
залишається величезна кількість прогалин.
Так, продовжуються дискусії по застосуванню існуючих норм, із проблем
кваліфікації і розслідування таких транснаціональних злочинів, по визначенню
самого кримінологічного феномену "торгівля жінками". Відзначимо, що в 2000 році
за ознаками злочину, передбаченого ст. 124-1 "Торгівля людьми" КК України
органами прокуратури збуджено тільки 22 кримінальні справи, по яких проходило
30 підозрюваних, і виявлено 62 постраждалі особи. На сьогоднішній день робота
активно ведеться в Донецькій області (у стадії розслідування знаходиться біля
30 справ), м. Києві (5 справ), Закарпатській області і ГУ УМВС Криму (по 3
справи). Відповідно до даних, отриманих нами в інтерв'ю, державним центром
зайнятості і інспекціями по контролю за станом законодавства про зайнятість
населення, спільно органами внутрішніх справ і органами прокуратури в 2002 р.
була перевірена діяльність 365 фірм, що займаються працевлаштуванням за
кордоном, організацією туристичних поїздок і іншої подібної діяльності. У
результаті перевірок виявлено понад 400 різноманітних порушення в їх роботі.
Припинено діяльність 24 фірм, дію 16 ліцензій анульовано.
На те, що злочини, які пов'язані з торгівлею жінками, важко піддаю