Вы здесь

Санаторно-курортне лікування дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт, з урахуванням вегетативних дисфункцій

Автор: 
Шишкіна Наталія Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U004012
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ Й ЛІКУВАННЯ

Під спостереженням й обстеженням перебували 126 дітей віком 7 - 14 років, хворих на ХГД, які лікувалися у клінічному санаторію ім. В.П.Чкалова.
Обстежено групу дітей (22 чол.), позбавлених соматичних захворювань й надішедшу до санаторію на оздоровлення. У цій групі дітей проводилося виявлення нормативних показників для визначення стану ВНС, вегетативного статусу, вегетативної реактивності. Також здійснювалася оцінка стану кислототворної функції шлунку у дитячій міській лікарні № 2 м. Одеси.
У 72 дітей, хворих на ХГД, які отримували санаторно-курортне лікування, вивчалися результати катамнестичних спостережень.

2.1. Методи дослідження
Згідно до поставлених завдань, окрім клінічного обстеження й традиційних лабораторних досліджень, у динаміці виконувався комплекс інструментальних, а також біохімічних досліджень, характеризуючих стан патологічного процесу.
Для дослідження кислототворної функції використовувався метод комп'ютерної інтрагастральної р.Н-метрії, результати оцінювалися за допомогою комп'ютера японської фірми "Olympus" з готовою програмою вимірювання рН й реєстрацією показників у тілі й гастральних відділах шлунку. При цьому враховувалися достоїнства методу, простота застосування, швидкість вимірювання рН й можливість реєстрації більш низьких концентрацій кислоти, порівняно до інших методів [80, 81].
Дослідження здійснювалося натще. Хворому у шлунок вводився двооливний рН-зонд, який підключався до комп'ютера. При безперервному кислототворенні через зонд вводився 0,1%-вий розчин атропіну, при низьких показниках базальної кислотності використовувався 0,1%-вий розчин гістаміну підшкірно з розрахунку 0,01 мг/кг маси тіла дитини. Порівнянням показників роботи секреторних залоз шлунку у спокої й після їхнього подразнення, досліджуючи базальну й стимульовану секреції, отримувалося уявлення стосовно кислототворної функції шлунку.
Для вивчення функціонального стану слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки (ДПК) проводилася езофагогастродуоденоскопія (ЕФГДС) з застосуванням гастрофіброскопу фірми "Olympus" (Японія). Дослідження виконувалося натще у положенні "лежачи" на лівому боку за загальноприйнятою методикою.
Оцінюючи виявлені зміни, використовували класифікацію, прийняту на ІХ Міжнародному конгресі гастроентерологів (Сідней, 1999), згідно до якої відокремлюються наступні ураження слизової оболонки шлунку: поверхневий гастрит й гастродуоденіт, атрофічний, ерозивний, гіперпластичний [151, 152].
Для визначення функціонального стану шлунку й ДПК й характеристики ферментних систем проводилося біохімічне дослідження вмісту протеаз ШКТ й їхніх інгібіторів у сироватці крові: пепсину, антипепсину, трипсину й антитрипсину за методикою К.І Веремеєнко (1971).
Біохімічні дослідження здійснювалися у сироватці крові, отриманій з ліктьової вени. Показники визначалися й аналізувалися до початку й після завершення курсу запроваджуваної терапії.
Принцип визначення пепсину полягає у його здатності гідролізувати гемоглобін. За швидкістю накопичування продуктів визначалася активність ферменту.
Обчислювання ферменту проводилося за формулою:
, де:
О - К - різниця екстинцій поміж дослідом й контролем;
2 - коефіцієнт перерахунку ферментного розчину;
n - розведення ферментного розчину;
2 - перерахунку на 1 годину інкубації:
Б - концентрація білку (мг/мл):
К - коефіцієнт переводу величини екстинкції у мікромілях тірозину. Його обчислювали за калібрувальною кривою.
Активність трипсину визначалася за допомогою застосування фото-електроколориметру КФК-2. Принцип методу визначення активності трипсину ґрунтується на визначенні кількості продуктів гідролізу, вивільнених з казеїну під впливом протеолітичних ферментів.
Кількість утворюваного аргініну визначалася за калібрувальною кривою, яка будувалася з використанням різних розведень стандартного аргініну солянокислого.
Активність трипсину розраховувалася за формулою;
, де
А - активність трипсину, виражена у мкмолях аргініну на 1 мг білку тканини (або 1 мл сироватки крові) за 1 год інкубації;
О й К - кількість мікромілей аргініну, відповідно у досліді й у контролі
n - розведення ферментного розчину;
2 - розрахунок на 1 год інкубації;
0,1 - об'єм ферментного розчину;
Б - концентрація білку у мг/мл гомогенату.

У проведених нами дослідженнях вивчався стан інгібіторів протеаз щодо визначення антипепсину й антитрипсину у сироватці крові.
Принцип методу полягає у здатності антипепсину сироватки крові гальмувати гідроліз білку стандартним розчином пепсину.
Активність інгібітору виражалася у мг кришталевого пепсину, інактивованого у 1 мл сироватки крові й розраховувалася за наступною формулою:
, де:
І.А. - інгібітор на активність;
Ex - екстинкція проби "пепсин +інгібітор"
Ek - екстинкція контролю;
Eн - екстинкція проби "пепсин" без сироватки крові;
n - розведення сироватки крові;
2 - мгм пепсину, який міститься у пробі.
Вміст антитрипсину у сироватці крові визначався спектрографічним методом. Принцип методу визначення антитрипсину полягає у гальмуванні антитрипсином сироватки крові активності стандартного розчину трипсину.
Інгібіторна активність розраховувалася за формулою:
, де:
Ex - екстинкція дослідної проби;
Eтр - екстинкція проби з трипсином.
При проведенні досліджень нами враховувалося, що пепсин й антипепсин, трипсин й антитрипсин можна виявити у сироватці крові й саме вона є найбільш доступною біологічною моделлю для вивчення активності ферментів й їхніх інгібіторів у дітей. До того ж, для пепсину й трипсину існують певні оптимуми рН, при яких відзначається їхня найбільша активність. Білковий субстрат, підданий впливу соляної кислоти, розщеплюється пепсином у багато разів ефективніше й до більш дрібних пептидних структур, що й