Вы здесь

Моделювання оптимальної стратегії страхової компанії при впровадженні нових видів страхування

Автор: 
Шматко Олексій Юрійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U004084
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОМПЛЕКС ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

2.1. Модель управління ризиком у стратегії страхової компанії

Головною особливістю страхового бізнесу є те, що компанія, проваджуючи страхування, яке є одним з методів управління ризиком, сама як суб'єкт ринку піддається цілому ряду ризиків.
Класифікацію ризиків страхової компанії наведено на рис.2.1.
Економічні ризики являють собою небезпеку можливих втрат страховика в процесі фінансово-господарської діяльності, що викликані зовнішніми економічними причинами. До економічних ризиків можна віднести ризик ліквідності, інфляційний та валютний ризики, ризик зменшення доходності, ризик несприятливих змін валютного законодавства [17, 19, 40, 50, 58, 85, 89]. Ризиком ліквідності є ризик, що пов'язаний із можливістю втрат при реалізації цінних паперів через зміну оцінки їх вартості. Валютні ризики являють собою небезпеку втрат, що пов'язані із зміною курсу однієї валюти по відношенню до іншої. До ризиків зменшення доходності відноситься небезпека втрат страхової компанії внаслідок зміни процентних ставок за цінними паперами, банківськими депозитами.
Ризиками внутрішнього середовища страхової компанії є ризики, небезпека виникнення яких розповсюджується тільки на конкретні суб'єкти ринку та пояснюється цілком внутрішніми причинами. Незважаючи на малу чисельність ризиків внутрішнього середовища, їх вплив на діяльність страховика також є достатньо великим. До них відносяться ризики, що пов'язані із ймовірністю втрат через крадіжку, диверсію, халатність персоналу, недосконалість структури управління, запровадження нової технології.

Рис.2.1. Структура ризиків страхової компанії
Ризики, які пов'язані із страховою діяльністю, являють собою найбільш суперечливу групу ризиків в страховому бізнесі. Це обумовлюється тим, що їх значну частину - ризики, що приймаються за договорами страхування, - страховик бере на себе добровільно за відповідну винагороду.
Специфіка ризиків, що приймаються за договорами страхування, полягає в можливості настання певної події, що є підґрунтям для виникнення обов'язку страховика провести страхову виплату. Вони є найбільш широкою та найбільш пріоритетною ризиковою групою для страхової компанії. До вказаної групи відносять ризик андеррайтингу (системи оцінки ризиків, що страхуються); ризик неефективного перестрахування; ризик управління страховим портфелем; ризик формування та інвестування страхових резервів; ризик "недострахування".
Ризик андеррайтингу пов'язано із неправильною оцінкою страховою компанією ризику, що страхується. Він пов'язаний із цілим рядом факторів: відсутністю необхідної статистичної інформації, злого наміру страхувальника, (укриття останнім обставин, що підвищують цей ризик), об'єктивними труднощами в оцінці, що викликано специфічними особливостями об'єкту, який страхується (наприклад, інженерними особливостями будівлі, системи протипожежної безпеки тощо).
Ризик неефективного перестрахування виникає, з одного боку, коли страховик вирішує, як конкретно здійснити перестрахування ризику за договором страхування, яку форму перестрахування використати, якому перестрахувальнику його запропонувати тощо. З іншого боку, страховик сам бере участь у багатьох договорах перестрахування і визначає, який із запропонованих йому ризиків прийняти, які умови і вимоги висунути.
Портфельний ризик деякою мірою пов'язаний із ризиком андеррайтингу й андеррайтерською політикою страхової компанії. Страховий портфель можна визначити як сукупність ризиків, що знаходяться на страхуванні у конкретного страховика. Управління страховим портфелем - це всебічний аналіз його характеристик, на основі яких будується подальша політика страхової компанії. Управління страховим портфелем реалізується в управлінських рішеннях: яким ризикам віддавати перевагу при укладанні договорів страхування, від яких потрібно відмовитися, який мінімально можливий страховий тариф для конкретного об'єкта, наскільки може бути великою планована збитковість за даними об'єктами тощо.
Ризик резервування є достатньо специфічним і потребує детального розгляду. Страхові резерви представляють собою фонди, які створюються страховими компаніями для забезпечення гарантій виплат страхового відшкодування та страхових сум. Використовуються страхові резерви в тому випадку, якщо сума виплат у даний період перевищує надходження поточних страхових платежів. Формуються страхові резерви за рахунок визначеного відсотка зі страхових премій, що надходять, і використовуються для інвестування у певному колі об'єктів, установлених законодавчо. При цьому, якщо ряд резервів формується в обов'язковому порядку, то формування інших може бути залишене на розсуд страховика.
З одного боку, ризик реалізується в даному випадку при виборі страховиком того кола резервів, формування яких не є обов'язковим. Виходячи зі своєї андеррайтерської політики, аналізу страхового портфеля, страхова компанія повинна визначити, чи необхідно формування тих або інших резервів і який із них є більш переважним. З іншого боку, ризик виявляється при інвестуванні страхових резервів. Задача страховика зводиться до вибору кращого варіанту інвестування, визначення інвестиційних механізмів.
Ризик "недострахування" полягає в небезпеці того, що вид страхування, який запроваджується, не стане достатньо "популярним" і, як наслідок - не буде забезпечено рівня надходжень страхових премій, якого буде достатньо для покриття обчисленого ризику та формування необхідних страхових резервів.
Управління ризиком в страховому бізнесі є багатофункціональним процесом, що торкається як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Страховик повинний ефективно та якісно управляти як своїми власними ризиками, що виникають у процесі господарської діяльності, так і забезпечувати захист ризиків, прийнятих на себе по договорах страхування.
Засоби зниження економічних ризиків є доста