Вы здесь

Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи; органи; функції.

Автор: 
Могил Сергій Костянтинович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U004229
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ
ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ,
МІЖНАРОДНИХ АКТАХ І УГОДАХ
2.1. Надзвичайні ситуації та захист від них населення і територій
Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій набуває дедалі більшого
значення [130, 41-45], стає не тільки важливою функцією сучасної держави, але і
передбачає досягнення угод на міжнародному і міждержавному рівнях для того, щоб
забезпечити нову мету ХХІ століття – глобальну безпеку. Сьогодні вирішення
проблеми безпеки можливе тільки комплексне, з використанням особливих програм
управління стійким розвитком сучасних цивілізацій. Спробу створення програми
було розпочато 1992 року в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з навколишнього
середовища і розвитку. У прийнятому на цій конференції “Порядку денному на ХХІ
століття” поданий конкретний набір індикаторів, варіант ієрархії цілей
забезпечення безпеки людини і навколишнього природного середовища [156, с. 61].
Фахівці з міжнародного права справедливо наполягають на тому, щоб законодавство
окремих країн (зокрема, і законодавство України), спираючись на “Порядок денний
на ХХІ століття”, сприяло процесам інтеграції у сфері комплексної безпеки,
впливало на зміни світогляду людей. Уже сьогодні зменшенню небезпеки стихійних
лих сприяють міжнародні конвенції “Про біологічну розмаїтість”, “Про заборону
виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і
токсичної зброї та про їх знищення” і ряд інших [156, с. 62].
Варто визнати своєчасною і перспективною ініціативу Російської Федерації із
створення під егідою ООН Міжнародного агентства по надзвичайних ситуаціях, що
виконує операції з ліквідації наслідків катастроф у різних регіонах планети,
управляє міжнародною гуманітарною допомогою потерпілим від лих країнам [156, с.
64].
У вирішенні питань про використання надзвичайного законодавства не можуть не
враховуватися сформовані уявлення про надзвичайну ситуацію. У США і ряді
європейських держав прийняті такі визначення надзвичайної ситуації – це раптове
нещастя, дія чи нещасний випадок, що заподіює тяжкі наслідки (руйнування чи
пошкодження матеріальних цінностей, загибель людей, забруднення навколишнього
середовища), масштаби яких перевищують можливості місцевих сил і способів
проведення рятувальних робіт, надання медичної допомоги постраждалим,
здійснення соціального захисту персоналу, населення і медичних об'єктів [132,
с. 34].
Як відзначають дослідники, слід всі надзвичайні ситуації класифікувати по таких
групах:
1) природні чи стихійні лиха (землетруси, повені, урагани, виверження
вулканів);
2) транспортні наземні аварії (автомобільні аварії, аварії на залізницях,
аварії морських і річкових суден);
3) аварії літаків цивільної і військової авіації (аварії великих лайнерів, які
перевозили велику кількість пасажирів, падіння літаків на житлові квартали);
4) промислові, або техногенні, катастрофи (аварії на хімічних виробництвах,
аварії на АЕС та інших виробництвах, що працюють з радіоактивними речовинами,
аварії в підземних вугільних шахтах, вибухи газо- і нафтопроводів);
5) катастрофи змішаного характеру (війни і збройні конфлікти, епідемії, голод і
пов’язані з ними міграція населення, політичні перевороти і соціальні
заворушення, тероризм, особливо організований) [132, с. 34].
Вважаємо, що ця класифікація надзвичайних ситуацій дозволяє більш чітко уявити
напрям правового регулювання при формуванні відповідних законодавчих актів і
всієї системи підзаконного нормування, більш конкретно сприймати і
цілеспрямовано діяти у зв’язку з виникненням кожного з різновидів надзвичайних
ситуацій.
1953 року НАТО вперше розробило механізм надання допомоги союзникам в умовах
стихійних лих і катастроф. У травні 1995 року в НАТО було прийнято важливе
рішення про розширення положення про взаємодопомогу у випадках аварій і
катастроф на держави-партнери. Тим самим новий механізм реагування на стихійні
лиха і катастрофи сьогодні поширюється на Україну. 17 лютого 1997 року в Раді
НАТО було прийнято "Загальний посібник з врегулювання криз", де міститься
інформація про національні й існуючі в НАТО структури з врегулювання криз і
процедур. У цьому самому посібнику наводяться приклади національних керівних
принципів з врегулювання криз [132, с. 36].
Варто звернути увагу на те, що ООН, усвідомлюючи особливу відповідальність за
долю підростаючого покоління і за долю матерів, проголосила 14 грудня 1974 року
резолюцію, присвячену “Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних
обставинах і в період збройних конфліктів”, де, зокрема, сказано, що жінки і
діти, які належать до цивільного населення і опинилися в надзвичайних
обставинах і збройних конфліктах, не мають позбавлятися даху, їжі, медичної
допомоги чи інших невід'ємних прав відповідно до Хартії про права людини [55,
с. 240].
Інший приклад взаємодії України зі світовим співтовариством – підписання
Картахенського протоколу з питань біобезпеки [118, с. 42-43].
У зв'язку з підвищенням актуальності проблеми захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій відзначимо, яким дуже своєчасним є Указ Президента
України від 4 лютого 2003 року "Про рішення Ради національної безпеки й оборони
України від 11 листопада 2002 року "Про положення техногенної і природної
безпеки в Україні", в якому дане завдання Міністерству України з питань
надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи розробити 2003 року разом з Національною академією
наук України державну проблему науково-технічного забезпечення захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного
характер