Вы здесь

Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Автор: 
Пастухова Лариса Вікторівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U000038
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВСТАНОВЛЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
В даному розділі на основі положень загальнотеоретичної концепції ефективності юридичних норм та теоретичних засад науки міжнародного права з цього питання, аналізу практики органів Ради Європи та Суду по забезпеченню реалізації Конвенції спробуємо:
- з'ясувати поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції;
- встановити зміст поняття "виконання державою-учасницею конвенційних зобов'язань";
- з'ясувати поняття ефективності рішень Європейського суду з прав людини, виявить їх безпосередні цілі, функції та показники їх ефективності;
- виявити рівень ефективності превентивної функції рішень Суду;
- показати реальний вплив діяльності та юридичних актів органів Ради Європи на держави, які неналежним чином виконують свої конвенційні зобов'язання.
2.1. Поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини
Спираючись на викладені у попередньому розділі положення, зокрема щодо поняття міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції, розуміння їх правозабезпечувальної функції, поняття ефективності правових засобів тощо, можна запропонувати таке визначення поняття ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції. Це ступінь їх реального впливу на виконання державами-учасницями їхніх зобов'язань щодо гарантування кожній людині, яка знаходиться під їх юрисдикцією, прав і свобод, визначених Конвенцією.
Проте зразу ж слід зауважити, що той чи інший їх ступінь впливу багато в чому залежить від обраного кожною державою-учасницею варіанту співвідношення міжнародного і національного права в цілому, а також від "статусу" Конвенції як міжнародно-правового договору, всередині останнього. П. Ван Дейк і Г. Дж. Х. Ван Хуф пишуть: "Конвенція не покладає на держав-учасниць обов'язку зробити її частиною національного права чи гарантувати її національне застосування та примат над національним правом"[104]132. І далі вони підкреслюють, що "міжнародне право залишає державам повну свободу у вирішенні того, яким чином вони будуть виконувати свої міжнародні зобов'язання і імплементувати міжнародні норми всередині національних правових систем; вони несуть міжнародну відповідальність лише за кінцевий результат такої імплементації"[104]133.
На способи імплементації Конвенції у національний правопорядок кожної держави-учасниці вплинули офіційно визнані ними концепції дуалізму або монізму у питанні співвідношення міжнародного та національного права.
Відомо, що зміст цих концепцій, а з рештою і наслідки імплементації Конвенції, полягають у наступному.
Дуалістична концепція заснована на визнанні міжнародного та національного права як двох самостійних систем права і запереченні можливості домінування однієї над другою в силу того, що вони мають різні об'єкти та методи правового регулювання, різне коло суб'єктів права, різні способи створення юридичних норм та їх зовнішнього виразу. І тому норми міжнародного права не можуть безпосередньо діяти і застосовуватися на території держави. Для забезпечення їх реалізації (в силу своїх міжнародних зобов'язань) держава приймає спеціальний акт, який адаптує положення норм міжнародного права до національного. Отже способом імплементації в такому разі є опосередкована трансформація, яка "передбачає видання національного акта, у якому відображається у відповідній формі зміст договору" [105]134.
У такий спосіб і відбувалася імплементація Конвенції державами, так би мовити, "дуалістичної орієнтації". Так, Сполучене Королівство, ратифікувавши Конвенцію у 1951 році, у 1966 році визнало лише право своїх громадян на індивідуальну скаргу та юрисдикцію Суду. А основні положення Конвенції були імплементовані тільки у 1998 році з прийняттям спеціального трансформаційного акту парламентом (The Human Rights Act). Як підкреслювалося в літературі, хоча цей акт і неповно інкорпорував Конвенцію (ст. 2-12, 14, 16-18 і ст. 1-3 Протоколу № 1), проте його прийняття стало важливою подією в новітній історії англійського права [70]135.
Слід зауважити, що прийняття таких актів зовсім не означає, що особи чи національні суди можуть прямо посилатися на норми Конвенції, реалізовувати та застосовувати їх. Вона залишається обов'язковою для держави (в силу її ратифікації), а не для суб'єктів внутрішньодержавного права. Для останніх юридично обов'язковим стає спеціальний трансформаційний акт, який закріплює права людини та інші положення, передбачені Конвенцією. Саме на основі цього акту громадяни реалізують свої права, а національні суди вирішують конкретні юридичні справи. Іншими словами, в таких країнах сама Конвенція не виступає юридичним джерелом прав людини для суб'єктів національного права. Проте зафіксовані в ній права слід розглядати як обов'язок держави не порушувати їх та створити для громадян всі умови для їх забезпечення. Отже в "дуалістично орієнтованих" країнах (до яких, крім Сполученого Королівства, відносяться також Ірландія, Ісландія, Данія, Норвегія, Швеція тощо) норми Конвенції мають опосередкований вплив на національний правопорядок. Схематично цей процес можна відобразити таким чином: Конвенція - акт ратифікації - спеціальний трансформаційний акт - національний правопорядок.
Моністична концепція існує у двох основних варіантах. У першому - вона заснована на положенні про заперечення самостійного характеру міжнародного права, яке здебільшого розглядається як одна з галузей (частин) системи національного права. При цьому внутрішньодержавне право має пріоритет над міжнародним. У другому варіанті вона ґрунтується на положенні про єдність, інтегрованість міжнародного та національного права. При цьому різні національні правові системи розглядаються як елементи загальної міжнародної правової системи, "всередині якої національна влада користує