Вы здесь

"Мовна особистість Пантелеймона Куліша"

Автор: 
Должикова Тетяна Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U000488
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ У МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОМУ
ПРОЦЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
2.1. Формування мовної особистості П. Куліша
Вплив фольклорно-етнографічних джерел на формування літературно-естетичних поглядів. Пантелеймон Куліш народився 8 серпня 1819 р. в містечку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині (нині Шосткинський район Сумщини). Батько, Олександр Андрійович, від природи був наділений великим розумом. Мати, Катерина Іванівна Гладка, говорила тільки рідною мовою, зберігала в пам'яті незліченні скарби українського слова - старовинні пісні, думи, казки й приказки. "Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями" [54, 25-26].
Ідеалом для Куліша дуже рано зробилася освіта. Він вступив до Новгородсіверської гімназії, де рано виявив хист до малювання й до мов. Він виріс у родині, де живі були традиції народної культури й де одухотворювала все рідна мова. Тому спершу навчання давалося йому важко, через те, що (як він сам зазначав) "не розумів великоруської книжньої мови" [54, 29].
У гімназії Куліш захопився німецькою поезією, тодішньою українською літературою, усною народною творчістю. Великий вплив справив на нього збірник народних пісень Максимовича, який наперед визначив його життєву й творчу дорогу. І якщо до знайомства із збірником Куліш "вживав рідну мову несвідомо, тепер почав любити її, навіть писати нею" [44, 6]. У спогадах про Миколу Костомарова Пантелеймон Олександрович напише: "Микола, як і ми всі вихованці загальноросійських шкіл, спочатку нехтував "хохлатчиной" і думав мовою Пушкіна. Та з обома нами на двох віддалених точках України трапився прекрасний випадок. Йому в Харкові попав збірник українських пісень Максимовича 1827 р., а в Новгород-Сіверському також випадково я став володарем українських дум і пісень того ж Максимовича 1834 р. Ми обидва в один день стали народниками українськими" [28, 65].
Через нестачу коштів 1837 року Куліш змушений був кинути навчання в гімназії. Він учителює, а 1839 року вступає на історико-філологічне відділення філософського факультету Київського університету як студент вільнослухач, 1840 року переводиться за власним бажанням на юридичний - уже як повноправний студент. В університеті він відвідує лекції з словесності молодого професора Михайла Максимовича, який мав неабиякий вплив на формування його літературно-естетичних поглядів. Максимович став першим натхненником і вченим-консультантом у фольклорно-етнографічній діяльності Куліша.
Під час навчання в університеті Куліш написав свої перші оповідання "Від чого в містечку Воронежі висох Плішенців став?", "Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зеленому тижні" для альманаху "Киевлянин", що його видавав Максимович.
Значення кола української інтелігенції у виробленні жанрово-стильової та ідейно-тематичної орієнтації мовотворчості П.Куліша. У грудні 1840 року Куліша відрахували з університету у зв'язку з відсутністю документів про дворянське походження, і хоча прослухати повний курс лекцій йому так і не вдалося, він потрапив до гурту української інтелігенції, а його вдача дозволила посісти чільне місце серед київських ентузіастів української ідеї.
Залишивши університет, Куліш обіймає посаду вчителя в дворянській школі в Луцьку на Волині, де знайомиться із повним зібранням романів Вальтера Скотта французькою мовою і під впливом його "Карла сміливого" пише свій перший історичний роман "Михайло Чернишенко".
Пізніше Куліш переводиться до Києва на посаду вчителя дворянської школи на Подолі, зав'язує знайомства, які мали великий вплив на все подальше його життя. Він знайомиться з Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, а влітку 1843 р. із Тарасом Шевченком. Постать Кобзарева, його вірші на той час справляли на Куліша надзвичайне враження. І чи не першим Куліш назвав Шевченка пророком. І хоча вдача в обох була неоднакова, різні в них були погляди й симпатії, це київське знайомство стало початком їх приятелювання. Сам Куліш в автобіографії звернув увагу на протилежність між ним і Шевченком вже при першій їх зустрічі в Києві: це були представники двох половин козаччини - правобережної і лівобережної, плебейської й аристократичної, гайдамацької і пансько-царської [54, 42]. Та все ж обох об'єднала спільність національно-демократичних інтересів, любов до рідного краю і бажання бути корисними його культурному розвитку. "Обом їм було що взяти одному в одного. І вони брали, обопільно себе доповнюючи" [41, 5].
Інтерес до народної поезії, до історії рідного краю, любов до народу й бажання допомогти в його тяжкій долі поневіряння у кріпацтві об'єднали П.Куліша й інших представників інтелігентної української молоді в таємне товариство, яке згодом отримало назву Кирило-Мефодіївське братство.
Куліш з осені 1845 року працював у Петербурзі старшим учителем П'ятої гімназії та викладачем російської мови для неросійськомовних студентів університету, а тому з кирило-мефодіївцями тільки підтримував листування і мав епізодичні зустрічі. Безперечно, своєю літературною та фольклористичною діяльністю, участю в обговоренні долі українського та інших слов'янських народів у листах до "братчиків" Куліш долучався до творення тієї духовної, політичної атмосфери, у якій стала можлива поява таємного товариства. Проте безпосередньої участі в ньому він не брав. Це він зазначав і в автобіографії "Жизнь Куліша".
Науково-дослідницька, громадська та письменницька діяльність П.Куліша й вироблення поглядів на перспективи розвитку української літературної мови. 24 січня 1847 року Куліш одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською, сестрою Василя Білозерського - приятеля Пантелеймона Олександровича по Києву. Невдовзі після весілля молода пара вирушила в країни Центральної Європи (Прусію, Саксонію, Австрію) - Петербурзька Академія наук послала обдарованого викладача університету в наукове відрядження для вивчення слов'янських мов, історії, культури та мистецтва. Саме тоді, у березні 1847 року, коли Куліш перебував з дружиною у Варшаві, за доносом