Вы здесь

Підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку.

Автор: 
Чуб Павло Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U000596
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТРАДИЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

2.1. Чинники, що впливають на управління кредитними портфелями комерційних банків України
Для того, щоб досягти підвищення дохідності кредитних операцій, необхідно насамперед проаналізувати ті проблеми, які виникають в процесі управління кредитним портфелем банку.
Аналізувати та класифікувати проблеми управління кредитними портфелями вітчизняних комерційних банків пропонуємо на основі рис.2.1. Чинники, що впливають на управління кредитними портфелями комерційних банків, доцільно розділити на зовнішні та внутрішні. За даними Всесвітнього банку, на внутрішні чинники ризику комерційних банків Заходу припадає 67%, а на зовнішні, відповідно 33% [77]. На зовнішні чинники (фактори) комерційні банки безпосереднього впливу не мають, в основному вони можуть тільки їм підпорядковуватись і до них адаптуватися. Опосередкований вплив банків на зовнішні фактори може проявлятись через лобіювання банківськими групами своїх інтересів на законодавчому та політичному рівнях, при наявності і "силі" таких груп. Так, до основних зовнішніх проблемних чинників, що негативно впливають на кредитні портфелі банків України, на нашу думку, слід віднести нормативно - правові та загальноекономічні (див. рис.2.1).
Проведемо дослідження законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність кредитних портфелів вітчизняних банків.
У правовому полі комерційних банків у сфері кредитування нині діє Конституція України, частина актів старого законодавства та нове законодавство. Існуюча суперечність між Конституцією і частиною старого законодавства істотно заважає розробці нового банківського законодавства,
Рис. 2.1 Проблемні чинники, що негативно впливають на управління кредитними портфелями комерційних банків України.
оскільки на практиці все ще недооцінюється прерогатива конституційних засад при вирішенні правових проблем; в той час як вони не повинні випадати з поля зору працівників банківської системи. Зокрема стаття 41 декларує, що "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним [78]." Звичайно, це стосується і власності банків, тобто захисту прав кредитора.
В даний час правове регулювання кредитних портфелів українських банків здійснюється на основі: Закону України "Про банки і банківську діяльність"; положень Цивільного кодексу України; значної кількості нормативних актів, що регулюють господарсько-майнові правовідносини між економічними суб'єктами; нормативно-правових актів НБУ, зокрема, Положення "Про кредитування", "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" та "Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків".
Однак, проблема полягає в тому, що норми Цивільного Кодексу і більшість нормативно-правових актів застаріли, а нормативне регулювання кредитних відносин з боку НБУ не має системного характеру. Також до нормативно - правових факторів, що негативно впливають на регулювання кредитних правовідносин українських банків, ми маємо віднести: відсутність закону про банківську таємницю, а отже й недостатній рівень відповідальності співробітників банків та НБУ за розголошення банківської таємниці; відсутність закону про кредитування; низький рівень законодавчого гарантування вкладів фізичних осіб; відсутність закону про страхування депозитів; ігнорування прав банків у законах України "Про заставу" та "Про банкрутство". Це призводить до подвійного тлумачення деяких законодавчих нормативів, суперечності законодавчих актів, відсутності правового поля для розвитку кредитних правовідносин, гальмування функціонування та розвитку ринку кредитних ресурсів України. Це гальмує процес нарощування комерційними банками кредитного портфеля, і відповідно, не дає можливості повною мірою задовольняти потреби економіки країни. З огляду на вищезазначене, законодавче врегулювання (забезпечення) кредитних відносин набуває в умовах сьогодення особливої актуальності.
Позитивними нормативно-правовими факторами є прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", впровадження положення "Про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників", розробка довгоочікуваного законопроекту "Про банківський кредит".
Безспірно, що із вступом в силу нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" розпочався новий етап у правовому і нормативному регулюванні діяльності українських банків. Більш виваженими і продуманими стали підходи до ліцензування їх діяльності, вимоги щодо дотримання економічних нормативів і банківської таємниці, попередження легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом.
Закон містить ряд нових принципів правового регулювання діяльності банків. Ці принципи стосуються організаційно-правових засад, банківської таємниці, порядку ліцензування діяльності банків, запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювання і нагляду за діяльністю банків. На думку В. Кротюка та В. Новикова, новий правовий акт значно розширює можливості ведення банківського бізнесу, водночас сприяючи підвищенню його прозорості та надійності [79].
Законом України "Про банки і банківську діяльність" уперше передбачено порядок створення та діяльність таких об'єднань, як банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Такі об'єднання банківського капіталу необхідні для задоволення потреб економіки країни у великих кредитних вкладеннях, а також для розвитку нових технологічних видів послуг.
Основні положення, що регламентують кредитну діяльність банків України, наведено у статті 49 "Кредитні операції" Закону [80]. В ній зокрема зазначається, які операції відносяться до кредитних, дозволяється укладання між банками консорціумної угоди, забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів та надавати безпроцентні кредити, за винят