Вы здесь

Музичний естезис в контексті концепції діалогу культур

Автор: 
Капічіна Олена Олексіівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U000616
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
МУЗИКА: МОВА І ТВІР ЯК ЛОГИКО - ДІАЛОГІЧНА ЄДНІСТЬ
(ДО ПРОБЛЕМИ МУЗИЧНОГО ЕСТЕЗІСА)

2.1. Філософсько-естетичні передумови дослідження
проблеми музичної мови

Музика є повноправною сферою людського буття, причому, сферою, яка органічно пронизує собою онтологію всього людського світу. Світ музики - це глибоко людський світ, важко знайти іншу антропоморфну реальність, яка б так щиро, схвильовано і поетично розповідала б про долі людського "Я". Вічні питання про добро і зло, красу і потворність, життя і смерть, любовь і ненависть, ціль і призначення людини в цьому світі - є першорядними для музичного мистецтва. Музика визначає собою відношення між людиною і світом, в яке втягнуті всі ресурси духовно-психічного буття людини. "Музика одна з форм віддзеркалення реального світу, створена новою, неповторною художньою реальністю, що співвідноситься з ним" [59. с.56]. Музика виявляє собою світ людини в його сутнісному бутті. "Вона є Будинком для душі, для простого і цільного людського буття, а вся її жорстко регламентована, спеціалізована конструктивність, що вимагає професійної присвяченості, по суті, забезпечує тільки одне: вигородити "місце" у Бутті, у культурі, у соціумі, де людина зустрічає сама себе, і простота цієї зустрічі нітрохи не поступається творінню за дійсним походженням" [60.с .128-129].
Музика за своєю суттю володіє комунікативною природою, а значить є повноправною сферою діалогу культур. З другого боку, музика несе у собі смисложиттєву цінність культури в цілому, актуалізація якої відбувається в процесі інтерпретації-сприйняття, тобто музичного виховання як аспекту герменевтики музичного буття. Як вже наголошувалося в попередньому розділі, музичний естезис як самостійний тип самоцінної цінності, існуючої в діалектиці суб'єкт-об'єктного буття, знаходить свою актуальність і функціональність завдяки об'єктивній формі свого існування - музичному твору і мові. Музичний естезис об'єктивується, стає наявним у бутті через систему смислових спільностей - музичну мову.
Розглянемо категорію музичної мови, ступінь її вивчення з позицій музичної науки, естетики і філософії.
Проблема музичної мови у сучасній теорії музикознавства частіше за все розглядається як проблема окремих елементів музики, засобів музичної виразності. Представниками такого підходу до даної проблематики можна назвати Б. Асафьева, В. Боровського, Л. Мазеля, С. Скребкова, В. Холопову, В. Цуккермана, Б. Яворского. Проблеми музикознавства досліджувалися також у зв'язку з теорією естетики і, рідше, філософією. Потрібно відразу відзначити, що таких робіт ще менше. Проблему музики і музичної мови, а також музичного твору розглядали на стику музикознавства і філософсько-естетичного підходу такі вчені: Ю. Афанасьєв, Ю. Кремльов, А. Лосєв, В. Медушевський, В. Суханцева, Р. Тельчарова, Т. Чередніченко, Н. Шахназарова.
Слід проаналізувати деякі концепції вітчизняних вчених, які дослідили проблему музичної мови саме з позицій музикознавства.
Великий внесок в розробку теорії музичної мови, її елементів, а також теорії і методики аналізу музичних творів вніс відомий представник вітчизняного музикознавства Л. Мазель. На його думку, кожний засіб володіє своїм кругом виразних можливостей, які обумовлені його об'єктивними властивостями і життєвими зв'язками. До числа таких зв'язків входить і здатність окремого засобу викликати певні уявлення і асоціації, що склалися в ході музично-історичного процесу. Реалізація якої-небудь із можливостей залежить всякий раз від того конкретного контексту, в якому даний засіб виступає. Контекстне значення окремого твору саме знаходиться в контексті конкретного стилю і жанру, нарешті - в контексті деякої системи музичної мови, що широко розуміється, - затверджує Мазель [62]. До області мови він відносить всі засоби музики, за винятком загальної композиції твору. "Застосовується поняття музичної мови в більш широких і в більш вузьких значеннях: говорять, наприклад, про мову європейської тональної музики останніх сторіч, про мову венських класиків, окремого композитора, одного твору, групи творів якого-небудь жанру і історичного періоду... Коли йде мова про те, що склалося в ході музично-історичного процесу, здатність того або іншого засобу викликати певні уявлення і асоціації, слід би було підкреслити, що здатність ця складається в межах якої-небудь музичної системи" [61. с.25]. Зі всіх засобів музики Мазель особливо виділяє комунікативні засоби і прийоми, а це ті, які мобілізують, направляють і полегшують сприйняття слухача. Ці засоби, на думку вченого, є додатковими за своїм відношенням до тих, які необхідні для створення логічної і цільної музичної форми в звичайному її розумінні, тобто до змістовних засобів музики. Комунікативні ж засоби здатні зробити форму "більш рельєфною" або "полегшити її сприйняття" [61. с.83]. Отже, згідно теорії Мазеля, музична мова, в цілому, є всією сукупністю засобів музики, системою одночасно моделюючою і комунікаційною. "Ніяка комбінація звуків, що моделює ті або інші засоби або співвідношення явищ зовнішнього світу або внутрішню структуру емоцій, не буде сприйнята як художній образ, як витвір мистецтва, якщо вона не буде пізнана слухачем як музика, ідентифікована з нею, тобто з висловом-повідомленням на мові деякої комунікаційної системи" [61. с.79].
Інший видатний вітчизняний музикознавець В. Медушевский розробив теорію комунікативної функції музичних засобів. Він розкрив обумовленість будови музичного твору семантичними і комунікаційними функціями. При цьому вчений зіставляв музичну мову і музичне мовлення. На його думку, музична мова складається з системи виразних засобів (значущих одиниць, знаків) і системи граматик. Музичний знак, по Медушевському, є "специфічним чином оформлене акустичне утворення, що виконує в музиці наступні основні функції: пробудження уявлень і думок про явища світу, дія на механізми сприйняття, вказівка на зв'язок з іншими знаками. Всі ці функції реал