Вы здесь

"Гіпохолестеринемія при ревматизмі, хронічній ішемічній хворобі серця та хронічному обструктивному бронхіті"

Автор: 
Панчишин Юлія Мирославівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U000941
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Наші обстеження стосуються хворих на ревматизм, хронічний обструктивний бронхіт і хронічну ішемічну хворобу серця. У пацієнтів з ревматизмом запалення локалізується у сполучній тканині і стосується у першу чергу її клітин; пошкоджуючим агентом виступають бактеріальні токсини при відсутності бактеріємії. У пацієнтів з хронічним обструктивним бронхітом тривале запалення у слизовій бронхів супроводжується порушенням балансу між процесами регенерації і смерті епітеліальних клітин слизової та гіпертрофією гладеньких м'язів, загальною гіпоксією. У пацієнтів з ІХС постійне прогресуюче запалення у артеріальних судинах періодично активується, що веде до нестабільності атеросклеротичних бляшок, невідповідності процесів регенерації і смерті клітин, як ендотеліоцитів, так і гладеньких м'язів судин.
Критеріями для включення в обстеження були відсутність у пацієнтів порушення толерантності до глюкози, цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, важких аритмій, які впливають на гемодинаміку; відсутність ознак важкої з вираженими периферичними набряками серцевої недостатності, алкогольної хвороби, синдромів цитолізу і холестазу.
2.1. Клінічна характеристика обстежених пацієнтів
Середній вік пацієнтів з ревматизмом 42 ± 2 роки, з них 25 чоловіків і 20 жінок. У пацієнтів діагностувався I і II ступінь активності запалення без застійних явищ у великому колі кровообігу. Стан пацієнтів визначався загальноприйнятими клінічними методиками: анамнез, фізикальне обстеження, електрокардіографія, ехокардіографія. Недостатність мітрального клапана виявлено у 18 пацієнтів; у 24 - складну мітральну ваду з перевагою стенозу, у 5 - стеноз лівого атріовентрикулярного отвору третього ступеня. Ознаки застою в малому колі кровообігу були помірно виражені і проявлялися задишкою при ході у 33 осіб. У 12 пацієнтів при поступленні вислуховувалися сухі хрипи в легенях, які разом з клінікою були розцінені, як ознака підвищеного тиску в малому колі кровообігу. Зв'язок загострення хвороби зі стрептококовою інфекцією підтверджувався визначенням титру антистрептолізину-О (АСЛ-О). У 16 пацієнтів титр АСЛ-О був на верхній межі норми, у 10 перевищував норму, у 10 наростав через 10 днів, у 9 під час перебування у стаціонарі зменшувався. Зміна показника в динаміці у сторону підвищення і зниження розцінювалася, як ознака загострення хвороби, пов'язаного з стрептококовою інфекцією.
Активність ревматичного процесу оцінювали за клінічними ознаками і лабораторними тестами: гемограмою і показниками гострофазових білків. С-реактивний протеїн визначався якісним методом, фібриноген за методом Р.А. Рутберг (1961) [191].
Активність I ступеня діагностовано у 26 осіб (16 чоловіків і 10 жінок); клінічні ознаки активного ревматизму у них виражені незначно, запальні ураження носили моносиндромний характер, з боку суглобів ознаки ексудативного компоненту були відсутні. У клініці домінували синдром інтоксикації, субфебрильна температура, помірна тахікардія. С-реактивний протеїн - 0,54 ± 0,11 мм.
Активність II ступеня діагностовано у 19 осіб (9 чоловіків і 10 жінок). Клінічні ознаки включали помірну гарячку, синдром інтоксикації; тони серця були ослабленими, що трактувалося як ознака ураження міокарду; помірні ексудативні зміни виявлялися у суглобах. Гострофазові показники були підвищеними помірно (С-РП - 1,68 ± 0,2 мм), у порівнянні з пацієнтами попередньої підгрупи була більшою кількість лейкоцитів крові і дещо вищою швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). У чотирьох осіб виявлялися поодинокі шлуночкові екстрасистоли. В обстеженні пацієнтів використовувалися загальноприйняті методики.
Друга група обстежених включає 29 хворих з хронічним обструктивним бронхітом. Середній вік пацієнтів 49 ± 1 років; тривалість хвороби 14 ± 3 роки; чоловіків 20, жінок 9. У дев'яти з них перебіг ХОБ ускладнився приступами бронхоспазму в період загострення. В анамнезі в останніх були часті інфекції верхніх дихальних шляхів. У семи з них знаходили синусити. На стаціонарне лікування пацієнти поступали у зв'язку з неефективним амбулаторним лікуванням, із загостренням запалення у бронхах та наростанням задишки. Вісімнадцять пацієнтів до поступлення у стаціонар мали задишку, яка обмежувала їх фізичну активність.
Обструкція бронхів під впливом бронходилятаторів і/чи стероїдів зменшувалася у пацієнтів з різною швидкістю. До обстеження всі пацієнти користувалися короткотривалими ?2-агоністами, лише 3 з них використовували пролонговані форми. Важкий перебіг хвороби діагностовано в 9 пацієнтів (часті приступи задухи вдень, майже щодня вночі; швидкість максимального видиху за першу секунду складала у них 53 ± 2 % від належної). Такі хворі тривалий час користувалися теофілінами, п'ять в період загострення використовували таблетовані кортикостероїди.
У першу групу хворих з ішемічною хворобою серця включено 50 чоловіків із стабільною стенокардією. Середній вік у цій групі 55 ± 2 роки. Верифікація діагнозу ІХС базувалася на загальноклінічному обстеженні (скарги, анамнестичні та фізикальні дані, вимір артеріального тиску), інструментальному (ЕКГ у спокої в 12 стандартних відведеннях для виявлення порушень серцевого ритму, провідності, ознак ішемії, гіпертрофії міокарду, перенесеного інфаркту міокарда; ЕхоКГ для оцінки стану структур серця і внутрішньосерцевої гемодинаміки; лабораторне обстеження, яке включало тести для виявлення дисліпідемії, визначення альбуміну, протромбіну і фібриногену загальноприйнятими методиками), за показами - біохімічні маркери некрозу кардіоміоцитів. Ступінь важкості стану пацієнтів оцінювали за функціональним класом (ФК) стабільної стенокардії (класифікація Канадської асоціації кардіологів) та серцевою недостатністю (СН) за класифікацією VI національного конгресу кардіологів України. Про перенесений інфаркт міокарда повідомили 18 осіб, однак ЕКГ-ознаки перенесеного інфаркту виявлені лише у восьми. Гіпертрофія лівого шлуночка діагностувалася в усіх хворих. У двох пацієнтів на