Вы здесь

Системи підтримки прийняття рішень у логістиці торговельних підприємств

Автор: 
Пономаренко Юрій Леонідович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U001350
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
СИСТЕМИ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У ЛОГІСТИЦІ
2.1 Системи підтримки прийняття рішень. Основні поняття та
загальні принципи створення
Суспільна ефективність виробництва в умовах переходу до соціально орієнтованих
ринкових відносин принципово залежить від комплексного розв’язання проблеми
прийняття рішень на різних рівнях та етапах керування. Дана проблема є,
безумовно, складною і потребує комп’ютерної інтелектуальної підтримки.
Інтелектуальна складова процесу прийняття рішень дозволяє формалізувати у
вигляді знань індивідуальні інтереси всіх суб’єктів господарської діяльності,
моделювати особистісний (суб’єктивний) фактор у процесі прийняття управлінських
рішень, перетворивши названий фактор із недоліку суб’єктивізму в перевагу
можливості реалізації прийнятих рішень.
Традиційні діалогові системи прийняття рішень, які отримали поширення в
економічних застосуваннях, не розв’язують головної проблеми – проблеми вибору,
а лише переводять її в іншу, більш комфортну для використання площину – вибору
методу прийняття рішень. Принципова відмінність інтелектуальних систем
прийняття рішень – наявність формального механізму вибору методу прийняття
рішень, адекватного вихідним знанням про проблемну ситуацію. Тут користувач
(суб’єкт господарювання) здійснює лише завдання мети, тобто опис у зручній
вербальній формі особистого економічного інтересу у вигляді мети прийняття
рішень.
Формальне визначення системи прийняття рішень має такий вигляд [261].
Визначення 1. Система S Н X ґ Y називається системою прийняття рішень, якщо
існує таке сімейство задач прийняття рішень Dx, x О X, розв’язок яких належить
множині М, і таке відображення Р: М ® Y, що для будь-якого x О X та y О Y пара
(x, y) належить системі S тоді і тільки тоді, коли знайдеться таке m О M, що m
є розв’язком задачі Dx , a P(m) = y.
Наслідок. Будь-яку систему керування S можна подати як систему прийняття рішень
і навпаки, просто спираючись на припущення щодо доцільності її поведінки.
Прийняття рішень в системі керування відбувається на підставі відбору і
перетворення інформації. Цитуючи У.Р.Ешбі, можна зазначити, що “будь-яка
система, що виконує придатний відбір (на ступінь вище випадкового), виконує
його на підставі отриманої інформації”.
Зараз ми дещо розширимо дане визначення. В загальному уявленні прийняття рішень
обумовлюється свободою вибору суб’єктом однієї із декількох можливостей.
Причому центром проблеми є відносність свободи вибору, обмеженої об’єктивними
законами руху неживої (закони збереження), живої (рефлексні зворотні зв’язки) і
мислячої, що пізнає себе (суспільство), матерії. Функціонування економічних
систем дане положення дозволяє конкретизувати принциповою обмеженістю доступу
до різних видів ресурсів (матеріальних, енергетичних, фінансових, трудових,
інформаційно-інтелектуальних) і суперечливістю інтересів суб’єктів
господарської діяльності, обумовленою різними формами відношень власності на
виробничі ресурси. Це повністю стосується й логістичних систем. У даному
контексті змістовне визначення прийняття рішення можна подати у вигляді процесу
звуження множини можливих (припустимих) рішень до класу найкращих, з точки зору
суб’єкта, альтернатив (дій, варіантів, стратегій, рішень, виходів, програм,
проектів, керувань тощо). Саме ці позиції дають змогу найоб’єктивніше
розглянути основні проблеми прийняття рішень.
Проблема багатоваріантності альтернатив практично забезпечує свободу вибору й
необхідність класифікації. Прийняття рішень має сенс за умови, якщо потужність
множини припустимих альтернатив Х більша від одиниці (|Х| > 1) – для вибору або
більше двох (|Х| > 2) – для класифікації. В іншому разі проблема прийняття
рішень не виникає. Припустимість альтернатив в економічних застосуваннях
визначається ресурсними й технологічними обмеженнями функціонування економічної
системи (ЕС). При генерації (визначенні) множини припустимих альтернатив
необхідно забезпечити її повноту, тобто така множина обов’язково має містити
мету пошуку – підмножину найкращих (оптимальних) альтернатив.
Проблема встановлення мети полягає у визначенні, структуризації та
формалізації мети прийняття рішень. Носієм інформації стосовно цілі ЕС є особа,
що приймає рішення (ОПР), яка визначає її з урахуванням контексту проблемної
області ЕС, своїх інтересів і потреб, а також несе відповідальність
(економічну, юридичну, моральну) за наслідки прийнятого рішення.
Структуризація мети ЕС здійснюється шляхом її декомпозиції за низкою ознак:
часовій – декомпозиція стратегічної мети системи на упорядковану в часі
послідовність тактичних цілей;
просторовій – декомпозиція глобальної мети системи на локальні цілі її
активних елементів (підсистем);
атрибутивній – декомпозиція мети системи за властивостями (якісними
аспектами).
Формалізація мети ЕС полягає у вимірюванні кожної властивості нижнього рівня
ієрархії відповідним оціночним техніко-економічним показником (критерієм) за
однією із шкал, не нижчих від рангової (порядкової).
Проблема багатокритеріальності полягає в тому, що кожній альтернативі
ставиться у відповідність векторна оцінка її ефективності (корисності), тобто
альтернатива відбивається як точка в n-вимірному просторі критеріїв, n і 2.
Система критеріїв, що об’єктивно описує мету ЕС, володіє такими основними
властивостями:
Суперечність – на множині припустимих не існує альтернативи, кращої за всіма
критеріями, що є наслідком ресурсно-технологічних і соціально-економічних
обмежень досягнення мети ЕС.
Повнота – система критеріїв повинна описувати всі суттєві для прийняття рішень
аспекти мети ЕС, що забезпечується ієрархі