Вы здесь

Еколого-економічні засади використання і відтворення лісових ресурсів (на прикладі За-хідного регіону України)

Автор: 
Дворяшина Наталія Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U001430
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЛІСОВІ РЕСУРСИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Лісові ресурси як складова економічної системи розвитку країни
Лісовим кодексом України визначено, що "лісовими ресурсами" є деревина,
технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що
використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Лісові ресурси
за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого
значення. До лісових ресурсів державного значення належить деревина від рубок
головного ко­ристування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення
належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення [20,
с.68].
Лісові ресурси - невід’ємна складова частина природних ресурсів, які
використовуються разом з іншими ресурсами в процесі суспільного ви­робництва
для задоволення матеріальних і культурних потреб людст­ва. В зв’язку з
величезними обсягами використання природних речо­вин і енергії, проблема
раціонального використання лісових ресур­сів і їх відтворення є однією з
важливих проблем сучасності і носить гло­бальний ха­рак­тер.
Завдяки сприятливим грунтово-кліматичним умовам в Україні сформу­ва­ли­сь ліси
різноманітного породного складу. Тут зростає по­над 25 видів хвойних і листяних
порід, найпоширенішими з яких є сосна, дуб, бук, береза, граб, вільха.
Так, за даними ООН, загальна площа лісів планети становить 4,1 млрд. га, або
28-30 % поверхні суходолу і 8-10 % усієї поверхні Землі. Така лісистість є
мі­ні­мально допустимою: при ній ще забезпечується нормальне функціонування
біо­сфери. В результаті діяльності людини за останні 3 тис. років площа лісів
змен­ши­лась майже в півтора раза. В Україні за останні 500 років лісів стало
утричі мен­ше. Нині їх площа становить 15,6 % (це один з найнижчих показників у
Європі).
У першому тисячолітті ліси вкривали майже всю територію Украї­ни за винятком
степової зони та надмірно заболочених районів Полісся [3, с.67-78]. Карпати та
гірська частина Криму були цілком вкриті лісами. У Карпатах головними породами
були бук, дуб, смерека, ялиця, а в Криму - дуб, бук, сосна кримська.
Ліси-праліси простягалися з пів­ніч­ної частини України аж до самого Києва [2,
с.74]. Територія Полісся на за­хід від Дніпра і до Західного Бугу була вкрита
переважно сосновими лі­сами. Лис­тяні ліси за участю дуба, ясеня, в’яза, чорної
вільхи займали значно менше площі.
Південніше Києва, в зоні лісостепу, росли густі ліси-праліси, які
перемежовувалися невеликими степовими ділянками. Лісостеп харак­тер­ний тим, що
на відміну від Полісся мав родючі чорноземи і вилуго­ва­ні під лісом чорноземні
ґрунти. Саме тут в епоху залізного віку заро­дилося землеробство і скотарство.
З розвитком сільського госпо­дарства у лісостепу людина поступово почала
відвойовувати у лісу землі. У зв’язку з господарською діяльністю площі лісів
Лісостепової зони поступово зменшувались. Однак в літературі точних даних про
географічне розміщення лісів немає. Відомо лише, що у I тисячолітті нашої ери
значні лісові масиви вкривали Лісостеп, насамперед, Право­бережжя. На
Лівобережжі ліси перемежовувались широкими степо­вими площами.
Високопродуктивні листяні ліси, в яких переважав дуб простягались від
Подільського Побужжя та Хмельниччини до Розточчя і Опілля. В цих лісах як
домішка росли ясен, бук, в’яз, береза, граб. Великі широколистяні лісові масиви
простягалися на південь вздовж усіх річок Лісостепу і, особливо по берегах
Росі, аж до самого витоку р. Інгульця. Між Дніпром і Доном росли суцільні
масиви лісу [2, с.38-51].
У XI-XII ст. на більшій частині сучасної Полтавської області береги майже всіх
річок були густо вкриті дубовими лісами. Праліси росли на берегах р. Сули,
вкривали береги Псла і Хорола. Непрохідні ліси росли також на
берегах Супою і Трубежа.
У Степовій зоні лісів було набагато більше ніж тепер. Вони простягалися вздовж
річок, вкривали схили ровів і балок, рідше трап­лялися на рівнинних ділянках.
За наявними дослідженнями у південно-західній частині Степу між ріками Прут і
Дністер ліси великими маси­вами спускались аж до Дністровського лиману. В
теперішній Одесь­кій області лісова рослинність доходила до Дунаю.
Значні масиви змішаних лісів були на Перекопському перетинку, у басейні
Сіверського Дінця. Великі площі листяних лісів були розта­шовані в заплавинах,
в яких переважав дуб, подекуди берест і клен. Можна допустити, що на Донеччині,
там де земля густо порізана ярами і балками колись були густі ліси.
На основі вивчення як наукових так і художніх літературних джерел учені дійшли
висновку, що високолісистим краєм Україна залишалася до XVI і навіть до XVIII
століття. Стійка тенденція до зменшення лісистості України намітилась у XVII
ст., коли набуває промислового характеру виробництво поташу і селітри для
виго­тов­лення пороху. В цей же час виникла потреба у високоякісній дере­вині
для кораблебудування, що набуло широкого розвитку у XVII-XVIIIст. Вирубання
значної кількості лісів у степовій зоні призвело до негативних екологічних
процесів, таких як утворення ярів, обміління річок, виснаження рибних запасів
рік і озер.
Посилаючись на роботи французького дослідника Гійома Левас­сер де Боплана [30,
с.45-52], який описував Україну у XVII можна зробити висновок, що на
Правобережжі суцільні ліси простягалися від Дніст­ра до середньої течії
Південного Бугу і Росі. Непрохідні ліси стоя­ли на межі зі степом, про що
свідчать назви Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс. Ще навіть у XVII-XVIII ст.
згідно з картою В.Ф. Боура, ліси доходили до Дністра в районі правобережжя ріки
Реут і спускалися до його гирла. Прекрасні щоглові дубові ліси росли по берегах
Сіверського Дінця,