Вы здесь

Економіко-екологічні аспекти поводження з твердими побутовими відходами в Україні

Автор: 
Ігнатенко Олександр Павлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U001630
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ
Не дивлячись на економічні труднощі, які переживає Україна на сучасному етапі, перед органами виконавчої влади всіх рівнів, вченими та фахівцями постає нагальна задача щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища, безпеки життєдіяльності населення та технологічних процесів, створення ринкових механізмів поводження з відходами, включаючи ТПВ, та максимально можливого та економічно доцільного використання усіх відходів, у тому числі ТПВ.
2.1. Методологічні підходи до вирішення проблем поводження з твердими побутовими відходами

Вирішення проблем поводження з ТПВ, на наш погляд, необхідно починати зі зміни погляду на те, чим є ТПВ. В ТПВ змішуються компоненти, що придатні для повторного чи альтернативного використання, з непридатними для такого, токсичні з безпечними, а отримана суміш є небезпечною для навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Традиційні підходи до проблеми ТПВ зорієнтовують на зменшення їх небезпечного впливу на навколишнє природне середовище шляхом ізоляції смітника від ґрунтових вод, очищення викидів сміттєспалюючих заводів і т.ін. Нетрадиційний погляд на проблему полягає в тому, що набагато простіше контролювати те, що надходить на смітник, ніж те, що попадає зі смітника в навколишнє природне середовище. Тверді побутові відходи, що складаються з різних компонентів, не слід змішувати між собою. Їх треба утилізовувати окремо найбільш економічними та екологічно прийнятними способами.
Керуючись основними ідеями і державними принципами, задекларованими на конференції ООН з навколишнього природного середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) [63, с. 6], вся світова спільнота, у тому числі і Україна, заявила про свій намір переходу до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь.
Тому одним з основних напрямів державної політики є намір України переходити до сталого розвитку. На цьому шляху також особливе місце належить виконанню основного Закону України - Конституції (стаття 16), де забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави [46]. Це передбачає вирішення у сфері охорони навколишнього природного середовища таких важливих завдань [63, с. 6]:
- формування нормативно-правової бази у сфері збереження, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;
- здійснення державного регулювання, що забезпечує врахування вимог екологічної безпеки у процесі структурної перебудови економіки;
- розвиток економічних методів регулювання природокористування;
- створення надійних систем моніторингу довкілля;
- реалізація екологічних програм державного значення, комплексу першочергових заходів щодо реабілітації забруднених територій;
- здійснення заходів щодо зменшення накопичень відходів та екологічно обґрунтованого поводження з ними.
Ще у 70-80-х рр. XX ст. у зарубіжній літературі в галузі економіки, екології, соціології та інших гуманітарних наук термін "стійкий розвиток" (sustainable development) набув широкого поширення. Значенням цього терміну є соціально-економічний і екологічний розвиток, спрямований на збереження життя планети Земля, на розумне задоволення потреб людей при одночасному поліпшенні якості життя нинішніх і майбутніх поколінь, на дбайливе використання ресурсів планети і зберігання природного середовища. З ним асоціюються поняття про розвиток - збалансований, стабільний, природовідповідний [55, с. 18].
В основу цієї концепції стійкого розвитку покладено той факт, що якщо три чверті населення Землі, що нині мешкають у слаборозвинених країнах, підуть по тому ж шляху розвитку індустрії, що і жителі розвинених країн, то планета Земля очевидно не витримає такого навантаження. Водночас не можна звинувачувати слаборозвинені країни в прагненні підвищити рівень життя населення. На думку вчених розвинених країн існуюче марнотратне споживання природних ресурсів населенням Землі та пов'язані з цим екологічні проблеми не можливо вирішити без вирішення соціально-економічних проблем [30, с. 12].
На нашу думку, одним із головних завдань у методологічних підходах до вирішення проблем поводження з ТПВ є формування комплексу оцінок використання ресурсного потенціалу ТПВ з точки зору стійкого розвитку.
Відповідні принципи і економіко-екологічні аспекти стійкого розвитку у поводженні з ТПВ можна сформулювати спираючись на Закон України "Про відходи" [33], а саме:
- дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ТПВ;
- захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу ТПВ;
- науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання ТПВ з метою забезпечення його стійкого розвитку;
- мінімізація утворення ТПВ, наприклад, за рахунок роздільного збирання компонентів ТПВ, впровадження обов'язкової утилізації пакувальних матеріалів тощо;
- забезпечення своєчасного, з дотриманням санітарно-гігієнічних правил, та повного збирання ТПВ, з можливістю їх подальшої переробки;
- для зменшення небезпечності ТПВ - впровадження окремого збирання особливо небезпечних складових ТПВ, за рахунок розроблення відповідних схем, наприклад, схеми збору з лікувальних закладів;
- здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності окремих складових ТПВ з метою їх ефективного використання;
- забезпечення знешкодження ТПВ там де воно доцільно;
- забезпечення безпечного захоронення ТПВ, що не підлягають переробки та утилізації;
- організація контролю за об'єктами поводження з ТПВ для запобігання