Вы здесь

Вплив тіотриазоліну на показники функції нирок та водно-сольового обмін

Автор: 
Геруш Олег Васильович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U001956
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Експерименти проведено на 290 самцях білих нелінійних щурів масою тіла
0,14-0,20 кг, які знаходились на повноцінному раціоні віварію в умовах сталої
температури та вологості. Згідно уніфікованого плану дослідження за 4 дні до
початку експерименту тварин переводили на стандартний за вмістом іонів натрію
режим харчування (зерно пшениці), доступ до води не обмежували. В усіх серіях
дослідів щурам у шлунок за допомогою зонду вводили тіотриазолін виробництва АТ
“Галичфарм” (Україна) у дозі 100 мг/кг в об’ємі 5 мл/кг маси тіла. Контрольним
тваринам вводили аналогічний об’єм розчинника.
Евтаназію тварин у всіх серіях експериментів проводили шляхом декапітації під
нембуталовим наркозом.
З метою виключення можливого впливу на результати дослідження сезонних і
циркадіанних ритмів, кожна дослідна серія порівнювалася зі своїм паралельно
поставленим контролем [152].
2.1. Дослідження функціонального стану нирок
Вплив тіотриазоліну на функцію нирок у тварин досліджували як за умов
спонтанного добового діурезу, так і за об’ємної стимуляції (гіпергідратація),
якої досягали різними методами (введення в шлунок в об’ємі 3-5% від маси тіла
водогінної води; 0,45% розчину NaCl, внутрішньовенне введення 0,85% розчину
NaCl). Вплив тіотриазоліну на функцію нирок вивчали в гострому експерименті
(після одноразового введення препарату), а також за умов тривалого (впродовж 7
днів) введення препарату.
З метою дослідження впливу тіотриазоліну на екскреторну функцію нирок у щурів
за умов спонтанного добового діурезу тварин поміщали в спеціальні обмінні
клітки, пристосовані для реєстрації кількості випитої води, спожитого зерна та
виділеної сечі. Три перші доби перебування тварин у клітках були адаптаційні, в
наступні 4 доби в один і той самий час реєстрували контрольні показники
питтєвої збудливості, спожитого зерна та виділеної сечі. Після цього тваринам
впродовж 7 діб щоденно вводили тіотриазолін. Після останнього введення
препарату за тваринами вели спостереження ще впродовж 4 діб. Впродовж всього
досліду для корекції дози препарату тварин щоденно зважували.
Для збільшення об’єму рідини в організмі експериментальних тварин
використовували метод сольового навантаження. Для цього через 30 хв після
останнього введення препарату дослідним щурам (розчинника контрольним) у шлунок
зондом вводили гіпотонічний 0,45% розчин NaCl в кількості 3% від маси тіла, що
приводить до збільшення об’єму позаклітинної рідини, в середньому, на 1,4%
[273]. Після цього тварин поміщали на 1 год у обмінні клітки, пристосовані для
збору сечі. Реєстрували об’єм сечі, в останній визначали концентрацію іонів
натрію, калію та креатиніну.
Для проведення роздільної оцінки функції судинно-клубочкового апарату нирок,
проксимального та дистального відділів нефрону вико­ристовували також водне
навантаження [24, 230], методика проведення якого полягала в наступному: щурам
у шлунок через 1 год після останнього введення препарату вводили підігріту
(37°С) водогінну воду в об’ємі 5% від маси тіла, після чого збирали сечу
(“водний діурез”) впродовж 2 год. У подальшому проводили евтаназію тварин
шляхом декапітації, збирали кров, яку стабілізували гепарином, центрифугували
при 3000 об/хв і в плазмі крові визначали концентрації креатиніну, іонів натрію
та калію.
У сечі визначали концентрацію креатиніну, іонів натрію та калію, білка, рН, а
також концентрацію кислот, що титруються, та аміаку.
Розрахунки показників функції нирок проводили за формулами О.Шюка [230].
Оцінку екскреторної функції нирок проводили за величинами абсолютного та
відносного діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, концентрації креатиніну в
плазмі крові, відносної реабсорбції води, концентрації білка в сечі та його
екскреції.
Іонорегулювальну функцію нирок оцінювали за показниками екскре­ції іонів натрію
та його концентрації в сечі, абсолютної та відносної реабсорбції,
фільтраційного заряду та кліренсу цього катіону, величинами проксимального та
дистального транспорту іонів натрію.
Кислотовидільну функцію нирок оцінювали за концентрацією актив­них іонів водню
в сечі, екскрецією активних іонів водню, титрованих кислот і аміаку.
Швидкість клубочкової фільтрації (Ccr) розраховували за кліренсом ендогенного
креатиніну:
Ccr = V Ч Ucr / Pcr,
де: V - об’єм сечі;
Ucr - концентрація креатиніну в сечі;
Pcr - концентрація креатиніну в плазмі крові.
Кількість іонів натрію, що профільтрувалася визначали за формулою:
FF Na+ = Ccr Ч P Na+ ,
де: FF Na+ - фільтраційний заряд іонів натрію;
P Na+ - концентрація іонів натрію в плазмі крові;
Оскільки концентрація іонів натрію в крові, об’єм рідини, що фільтрується, а
також функція клітин канальців, що здійснюють реабсорб­цію іонів натрію можуть
змінюватися, істотного значення надавалось розрахунку показників екскреції
іонів натрію:
E Na+= UNa+ Ч V
де: E Na+ - екскреція іонів натрію;
UNa+ - концентрація іонів натрію в сечі;
Для оцінки канальцевого транспорту іонів натрію розраховували абсолютну (RF
Na+) та відносну (RF Na+ %) їх реабсорбцію:
RF Na+ = FF Na+ - EF Na+ ;
RF Na+ % = (FF Na+ - E Na+) / FF Na+ Ч 100 %
Дистальний транспорт іонів натрію (TdNa+) та реабсорбцію даного електроліту у
проксимальному відділі нефрону (TpNa+) визначали за формулами:
Td Na+ = P Na+ Ч V - E Na+;
Tp Na+ = (RF Na+ - Td Na+) / 120
Відносну реабсорбцію води (R H2O %) розраховували за формулою:
R H2O % = (Ccr - V) / Ccr Ч 100 %
Для диференційної діагностики функції нирок досліджували також кліренсові
показники (кліренс іонів натрію та вільної від іонів натрію води):
C Na+ = E Na+ / P Na+;
C H2ONa+ = V - C Na+
Здатність нирок концентрувати та розводити сечу оцінювали за концентраційним
індексом